18

Доба пошуків артефакту не дала ніяких результатів. Власне як такі пошуки по великому рахунку й не починалися. Після відеоконференції з наставниками ми майже всю ніч просиділи намагаючись розгадати підказки зашифровані в манускрипті, що нам прислав Доменіко. Спершу Валеріус зробив його переклад з ельфійської мови, та це мало що нам дало. Сам текст був написаний більше як півтисячі років тому, за той час на землі багато чого змінилося, і всі старі орієнтири було втрачено. Єдина зачіпка, що у нас залишилася було озеро Синевир, та де саме може знаходитися «Сурма Воскресіння» ми не мали й найменшої уяви.

За годину до світанку, після бурхливих суперечок ми прийняли єдино-вірне, як на мій погляд, рішення. Нам конче потрібен для підмоги хтось з місцевих жителів, котрому можна буде довірити таємницю наших пошуків. Песиголовець спробував було знову запропонувати задіяти його друзів-контрабандистів, та проти цієї ідеї повстала вся наша команда. Як справедливо заявив Валеріус: «Незаконний перетин кордону то одне, а пошуки древнього артефакту – то вже зовсім інша справа». Як не дивно та ельфа підтримав навіть перевертень, котрий додав що не варто надто довіряти істотам, котрі заради дзвінкої монети готові рідну матір продати.

Звісно прозвучали ці слова надто різко, і у Христофора були всі підстави образитися за свої колишніх друзів-компаньйонів, та в суперечку раптом втрутилася відьма. Поклавши свою долоньку на масивну лапищу песиголовця вона ніжним тоном проворкотала:

– Пане Христофор, прошу не гнівайтеся на все почуте. Ваші знайомі чудові друзі, і ми надзвичайно вдячні їм за все що вони задля нас зробили, та мабуть не варто зловживати їхньою допомогою. В цій ситуації ми здатні самотужки справитися з тими проблемами, що у нас зараз виникли.

– Цікаво як? – насмішкувато запитав песиголовець. – Ти маєш тут когорту друзів серед місцевих жителів?

– Когорти в мене немає, – на диво спокійно сприйняла кпини Христофора Марієтта. – Але одна помічниця у нас точно буде.

– Звідки вона з’явиться? – здивувався вовкулака.

– Пане Гельмут, ви забули які повноваження дала мені Примадонна Діана? – на обличчі відьми засяяла самовдоволена посмішка. – Я маю право використовувати всю силу нашого Ковена.

– І як це нам допоможе? – поцікавився ельф хоча по тому як зблиснули його очі я зрозуміла, що він вже здогадався про що веде мову Марієтта.

– В моїх силах зв’язатися з місцевим Ковеном й попрохати тутешніх відьом про посильної допомогу. Звісно, вони можуть й відмовити, але у Примадонни Діани великий авторитет у відьмацькому середовищі й псувати з нею стосунки мало хто наважиться.

– Скільки часу у вас це займе? – діловито поцікавився Гельмут.

– Якщо візьмуся за це негайно, то сподіваюся до вечора вже будемо мати конкретний результат.

– Що для цього потрібно?

– Зустрітися й переговорити з головною відьмою Ковену.

– Тоді не гаючи часу беріться за цю справу, – промовив Валеріус.

– Я буду панянку Марієтту супроводжувати, на випадок несподіваних неприємностей, – вже цілком передбачувано запропонував Христофор.

Ельф тільки ствердно кивну головою на цю ідею песиголовця, а до перевертня звернувся з несподіваним запитанням:

– Пане Гельмут, ви колись займалися дайвінгом?

Вовкулака зиркнув на Валеріуса мов на того хто несповна розуму, однак відповів ствердно:

– Доводилося кілька разів занурюватися під воду, не надто приємне скажу вам заняття.

– Але з аквалангом мали справу?

– Та звісно ж мав, а ви що збираєтеся влаштовувати тут підводний туризм для нас? – іронічним тоном запитав перевертень.

– Авжеж. В манускрипті ж прямо вказано, що артефакт втопили в озері. Хоч-не-хоч а підводних пошуків нам не уникнути.

– Значить, поки ця парочка буде вести перемовини з відьмами, ми спробуємо роздобути водолазне спорядження? – вовкулака ловив ідеї ельфа на льоту.

– Так! Сподіваюся часу до вечора нам вистачить на це вистачить.

– Стійте, а які у мене будуть доручення? – не витримала я, раптом зрозумівши, шо про моє існування всі чомусь забули.

– Ніякі, моя дорогенька Ірено, – мило всміхнувся мені Валеріус. – Незабаром зійде сонце, тож тобі найкраще буде лягти й добряче виспатися. Маю таке передчуття, що ця ніч буде надзвичайно насиченою різноманітними подіями. Тобі знадобляться всі твої сили, тому мусиш гарно відпочити. І, будь-ласка не заперечуй.

Я і не заперечувала, бо чудово розуміла що ельф має рацію. Зараз в кожного з учасників нашої експедиції є конкретні завдання, на яких вони зосередять всі свої зусилля. Я ж до заходу сонця буду для них лишень обузою. Користі ніякої, тільки одна морока. А от вже вночі мої вампірські навички можуть неабияк пригодитися у пошуках. Ну я дуже-дуже сподівалася на це.

– Гаразд, – слухняно промовила я й почала вилазити з трейлера.

– Ти куди? – здивувався Валеріус.

– Піду в свій будиночок відсиплятися, – відповіла я й солодко позіхнула.

– Але ж ми всі роз’їдемося і нікому буде стояти на сторожі.