13

Із-за керма Вольдемар не вилазив до пізнього вечора. Міг би ще й всю ніч насолоджуватися управлінням електромобілем, але почала комизитися примадонна. Діани спершу лиш прозоро натякала, а потім прямо заявила, що у неї затерпла задниця і вона хоче трішки розім’яти свої ноги. Начебто ще не стара жінка, однак вже не здатна витримати тривалої мандрівки. Вампір спробував пропустити мимо вух пхикання надокучливої відьми, однак несподівано її підтримав Доменіко. Ельф теж попрохав зробити нетривалу зупинку, щоб задовільнити свої природні потреби.

Сперечатися зі своїми пасажирами упир не став, тим паче що нагальної потреби поспішати у них поки що не було. Офіційно їхня місія це – звичайний гостьовий візит до очільника клану гірських перевертнів, фактично – все залежить від того як будуть справлятися зі своїм завданням їхніх підопічних. Тож зараз можна було й зупинитися та зіграти роль безтурботних подорожніх, у яких чимало вільного часу і які можуть дозволити собі тринькати його на всілякі дурниці. Навіть навідатися в нічим непримітної школи хореографії якогось маленького містечка, щоб там провести кілька годин.

Вольдемар припаркувався біля навчального закладу з назвою «Феєрія танцю». Власниця школи, така собі пані Флоріна, була однією з давніх приятельок вампіра. Свого часу упир підтримав її не тільки доброю порадою але й містким капшуком наповнений дзвінким сріблом. Пані Флоріна відносилася до магічних істот з племені іеле. Колись вона була німфою повітря, що разом зі своїми подружками жила на відлюдді, в прадавньому лісі, і розважалася танцями та співами в місячному сяєві.

На жаль ці благодатні часи вже давно канули в лету. Прадавній ліс було бездумно вирубано людьми, а явір, в вітах якого вони мешкали, пустили на дошки, щоб потім виготовити меблі для якогось багатого вельможі. Їхня зграя розпалася і кожна з подружок вирішила самотужки облаштовувати своє подальше існування. Флорині пощастило зустрітися з вампіром, який напоумив її як найкраще скористатися своїм даром і надалі отримувати задоволення від того, що робило щасливою колись. Школа танців і стала тим рятувальним кругом, що дозволив німфі виживати в сучасному бурхливому світі.

До своїх гостей господиня «Феєрії танцю» вийшла одягнутою в довгу, напівпрозору сукню з тонкого шовку. Її пишне хвилясте волосся було розпущене по плечах і сягало поясниці. На пухких рожевих вустах сяяла приємна посмішка. Гнучкий, граційний стан, спокусливі округлості тіла й симпатичні риси обличчя надавали хореографині вигляду надзвичайно привабливої жінки. І лише ледь відчутний аромат коріандру свідчив, що перед ними не звичайна людина, а – іеле.

– Доброї ночі, мілорде Вольдемаре! – мелодійним голосом промовила Флоріна. – Надзвичайно рада вашому несподіваному візиту. По справах, чи просто так опинилися в наших краях?

– Доброї і вам ночі, пані Флоріно! – відповів упир й галантно поцілував руку красивій німфі. – Я і сам не сподівався, що сьогодні завітаю до вас в гості. Так склалися життєві обставини, що здійснюю одну ділову мандрівку. Проїжджаючи повз ваше місто згадав про вас, то й вирішив зробити невеличку зупинку й провідати свою давню приятельку.

– Дякую, що не забуваєте про мене. Приємно бачити вас та ваших супутників у моїй скромній обителі. Будьте моїми гостями і почувайте себе тут як вдома.

Після такого пишномовного привітального церемоніалу пані Флоріна зробила упирю та його компаньйонів невеличку екскурсію своїми володіннями. Вольдемар вже був тут якось раніше, тому внутрішній інтер’єр танцювальної школи не справив на нього особливого враження, а от Примадонна не приховувала свого захоплення від того що відкрилося її погляду. Тут всюди панувало чудернацьке переплетіння візуальних ілюзій, майстерної магії і просто роботи рук талановитих дизайнерів. Образ лісової галявини за кілька кроків мінявся на вигляд морського берега, потім він поступився місцем краєвиду гірських вершин, а на кінець вони наче опинилися посеред напівтемряви зоряного неба. Все це супроводжувалося тихою мелодійною музикою в якій гармонійно поєднувалися звуки природи з ритмами створеними композиторами всіх рас та народностей планети. Саме в атмосфері таких казкових декорацій проходило навчання та репетиції у школі «Феєрія танцю».

– Пані Флоріна, зізнаюся, вам вдалося неабияк здивувати мене своєю танцювальною школою, – не втрималася від того щоб прокоментувати побачене Діана. – Не поділитися секретами того, як вам все це вдалося. Я сама керую великим мистецьким центром і з радістю запровадила у себе дещо з вашого творчого доробку.

– Залюбки відповім на всі ваші запитання, – іеле кокетливе закліпала довгими віями і підхопивши відьму під руку швидко зникнула разом з нею між розсипом мерехтливих зірок.

До такої поведінки господині дому вампір віднісся спокійно, бо добре знав який у неї непередбачуваний та перемінний характер. Іеле не даремно називали німфами повітря, їхні вчинки часто були спонтанними й легковажними, яким ото буває непостійним вітерець весняної днини.

Коли звуки кроків іеле та відьми стихнули Вольдемар запитав у Доменіко:

– Друже, щось трапилося? Я помітив, що ти став такий похмурий й стривожений 

– Мене непокоїть мовчання наших підопічних, – зізнався художник. – Знаю, що ми домовилися не виходити на зв'язок без особливих на те потреб, але маю тривожне передчуття, що з ними трапилося щось лихе.

Упирі традиційно створіння одинокі, що рідко підтримують близькі стосунки зі собі подібними. До того ж Вольдемар навернув Ірену у вампіри порівняно недавно, тож не мав з нею такого особливого ментального зв’язку, який існував між Доменіко та його вихованцем. Цілком можливо що ця духовна близькість доповнена гострою інтуїцією ельфа й підказували другові про ймовірні проблеми, яких поки-що не відчував кровопивця.