12

Незважаючи на свій грізний вигляд троль Онасіс виявився щедрим і приязним господарем. Спершу він з радісним вигуком стиснув песиголовця в таких міцних обіймах, що здавалася у бідолахи-Христофора в цю мить переламаються всі кісточки. Потім дружелюбно потиснув руку ельфові та перевертню. Мене й Марієтту, на знак привітання, легко чмокнув у щоки. І тільки після цього ритуалу запросив нас до себе в гості.

Всередині, обійстя велета теж разюче контрастувало з тим що ми побачили знадвору. За високим парканом, серед мальовничого фруктового саду, знаходився нічим не примітний будиночок. Одноповерхова хатинка, у якій жителі міста зазвичай проводять свої вихідні. Але це була тільки ширма, що прикривала вхід до справжнього житла троля. Просторі апартаменти Онасіса були вирубані глибоко в скальній плиті, на якій стояв будиночок.

Гігантська печера куди нас провів господар дому вражала своїм комфортом та затишком. В якості освітлення тут слугувала електрика, що заливала все навкруги заспокійливим, блакитним сяєвом. Посеред підземного гроту знаходився стіл висічений з суцільної брили базальту і майстерно оздоблений різноманітними гірськими мінералами. Своїми розмірами він здавалося не надто поступався тенісному корту. Обабіч нього стояло з десяток стільців, такої самої непомірної величини як і сам стіл. Долівку печери встеляли килими, довгі, м’які ворсинки яких сягали моїх колін. Всі стіни помешкання були обвішані незліченною кількістю різноманітної зброї. Такого зібрання смертовбивчих знарядь мені ще досі не доводилося бачити.

– Бачу ти тут непогано влаштувався? – звернувся до троля песиголовець залізаючи на один зі стільців.

– Не все ж життя мені вештатися світом, – радісно вишкірив йому у відповідь свої масивні ікла Онасіс. – Це ти все ніяк не можеш вгомонити свій буйний норов.

– Що є то є, – погодився з приятелем Христофор. – Сидіти на одному місці без пригод та ризику для мене завше було нудно й нецікаво.

– Не сумніваюся що й зараз ти знайшов якусь небезпечну пригоду на свій зад, якщо так несподівано завітав до мене, та й ще з такою строкатою компанією.

На це зауваження проникливого троля Марієтта невдоволено хмикнула. Я ж сприйняла їх як належне, бо заперечувати критичні слова Онасіса було б повним безглуздям. Несподіваний світанковий візит товариства у складі вовкулаки, песиголовця, ельфа, вампірки й відьми не міг викликати щонайменше здивування. Господар дому однак не став проявляти свої емоції, а прийняв нас з максимальною приязню, й навіть пригостив щедрим частуванням.

Заледве всі ми повсідалися за столом як у кімнату неспішно увійшла тролиха, яка своєю висотою і статурою лише трішки поступалася Онасісу. В руках вона тримала велику тацю доверху заставлену тарелями з різноманітними наїдками. Головним чином це були страви з м’яса, та мій погляд все ж запримітив серед териконів смажених гомілок, копчених крилець й варених ковбасок стручки зеленого горошку та пучки селери, петрушки і кропу. Якщо наша відьмочка переймається своєю фігурою й сидить на дієті, то тут вона не залишиться голодною. Мені ж цього ранку доведеться трохи попостити.

– Знайомтеся, це повелителька мого серця моя вірна супутниця життя, пані Елеонора, – пишномовно представ тролиху троль.

Взамін песиголовець без зайвих вишуканостей відрекомендував нас господині дому. Пані Елеонора кивнула у відповідь масивною головою і всілася поряд чоловіка. Зиркнувши в мою сторону вона вибачливо мовила:

– Вельмишановна пані Ірено, не прийміть це за образу, та у нас на жаль не знайшлося чим вас пригостити. Якщо погодитеся трішки зачекати, то я зараз зателефоную одному знайомому інтерну, котрий не відмовиться привести для вас кілька пакетиків консервованої крові.

– О ні, – заперечливо вигукнув Гельмут благально глянувши в сторону Онасіса. – Не варто хоч комусь згадувати про наше перебування тут.

– Все настільки серйозно? – запитав господар підземелля нахмуривши свої кущасті брови.

– Напередодні, ввечері, ми потрапили у небезпечну халепу, – байдужим тоном промовив песиголовець беручи до рук відразу два тушкованих свинячих реберця.

– Тут вам нічого не загрожує, – заспокійливо мовив троль, однак не міг стримати своєї цікавості. – Та хотілось би дізнатися подробиці цього випадку.

– Ми здійснюємо таємну мандрівку, про мету якої на жаль не можемо вам розповісти, – приєднався до бесіди Валеріус. – Наші недоброзичливці якимось чином дізналися про неї і підступно напали на нас на придорожній заправці.

– Ми всі билися відчайдушно та сміливо, – прошамкав наповненим їжею ротом Христофор. – І навіть здобули славну перемогу, однак в бою загинуло два наших побратими-ельфи.

– Нічого собі, – присвиснув вражений почутим троль, – бачу серйозний супротивник вам дістався. Навіть не буду розпитувати кому саме ви перейшли дорогу, бо це не моя справа. Та пам’ятаючи нашу стару дружбу Христофоре і те як ти неодноразово виручав мене в скрутних ситуаціях, готовий допомогти чим зможу. Що вам зараз потрібно насамперед, окрім звісно безпечного прихистку? Припускаю, що довго залишатися на одному місці ви не збираєтеся і захочети продовжити свою подорож.

– Так, – підтвердив здогад Онасіса Валеріус. – Ми б хотіли вирушити в дорогу якнайшвидше. Найголовніша наша потреба це транспорт. Самі розумієте подорож з вампіркою має свої проблеми. Наші мотоцикли не вихід, та й вони вже в розшуку. Дальше засоби зв’язку, бо своїми ми втратили, а ще документи, їжа, зброя…