11

– Ніколи б в житті навіть уявити собі не могла, що мені колись доведеться виконувати роль свахи для могутнього вампіра, – насмішкувато мовила примадонна, зручно вмощуючись на передньому сидінні електромобіля упиря.

– Я не збираюся свататися, а як би це й було правдою, то в такій справі вже гарантовано обійшовся б без вашої допомоги, мадам Діана, – різко відповів відьмі Вольдемар виводячи автівку на швидкісний автобан.

– Хто б сумнівався, – іронічно хмикнула жінка. – Загальновідомий факт, що у вампірів занадто гонориста вдача, яка нізащо не дозволить їм звернутися за допомогою, до таких нікчемних створінь як звичайні відьми.

– До чого тут вампірська гордість? – роздратовано буркнув у відповідь упир, відчуваючи як у нього починає повільно закипати кров від ненависті до тої істоти, що зараз сидить поряд нього. – Наша поїздка в лігво перевертнів лишень прикриття для того щоб відвернути увагу нишпорок «Пурпурового серця» від пошуків артефакту Асмодея. Однак, якщо при вашому посередництві й допомозі вдасться визволити Ліліану, я буду вам надзвичайно вдячний і готовий заплатити розумну ціну за таку послугу.

– Фі, мілорд, ви зараз говорите не як шляхетний джентльмен, а як якийсь безрідний простолюдин, – єхидно всміхнулася відьма. – Про що ви говорите? Яка ціна, яка платня між близькими друзями? Я готова вам допомогти, чим зможу, просто так, від щирого серця.

Вольдемар знав що Діана зараз відверто бреше. Не така у неї була натура, щоб просто так робити комусь послугу, без користі для себе. Вочевидь відьмі вдалося вициганити у Доменіко щось достатньо цінне, раз вона не діймає його своїми домаганнями, і так швидко погодилася на цю мандрівку. Що саме ельф міг пообіцяти примадонні вампір й гадки не мав, та підозрював, що вимоги у цієї фурії були захмарними. На це також вказував і настрій жінки, котра буквально сяяла від радості та задоволення.

– Отож бо й воно, – примирливо промовив художник, що сидів позаду сварливої парочки. – Всі ми добрі друзі й не варто акцентувати увагу на тому, хто кому і за що винуватий. Відкладемо цю бухгалтерію до того часу коли повернемося додому.

Діана на такі слова ельфа тільки згідливо кивнула головою, а Вольдемар взагалі промовчав. Він зосередив всю свою увагу на дорозі, яка сірою змією стелилася під колесами його автівки.

Вампір не вважав себе надто вправним водієм, бо раніше терпіти не міг ці саморушні екіпажі придумані людьми. Вони дратувати його гуркотом своїх моторів та смородом бензину і вихлопних газів. Зовсім інша справа – електромобілі, що були майже безшумні та практично позбавлені будь-яких огидних запахів. І кермувати ними одне задоволення, воно дуже нагадувало комп’ютерні ігри-симулятори, якими упир захопився останнім часом.

Придбати саме цей засіб пересування Вольдемару порадила Ірена і тепер він був їй надзвичайно вдячний за таку вдалу ідею. Електромобіль упиря був виготовлений за спеціальним замовленням. Зовні він нічим особливим не відрізнявся від серійних моделей, а от всередині відповідав всім особливим потребам вампіра. Тоновані шибки не пропускали в просторий салон сонячного проміння, а для того щоб бачити що діється навколо, та управляти автівкою, слугувало кілька камер, котрі виводили зображення на великий кольоровий дисплей. Навігаційна система, супутниковий інтернет та інші електронні цяцьки дозволяли зробити будь-яку подорож легкою та комфортною.

Для поїздки в гості до вовків-перевертнів кращого транспорту і не знайти, та на його пошуки, зрештою, і не було часу. Повернувшись додому Вольдемар нашвидкуруч зібрав найнеобхідніше та навідався до свого давнього друга Єлизарія. Той був старійшиною їхньої вампірської спільноти й мусів знаходитися в курсі того що діється в їхньому клані. Пам’ятаючи про домовленість з ельфом упир розказав товаришеві лиш половину правди. Мовляв вирушає в дорогу щоб виручити з неволі свою кохану а тому буде відсутнім у місті деякий час. Проникливий Єлизарій здається здогадався що тут не все чисто, однак не став діймати приятеля своїми виясненнями. Від помешкання старійшини упир поїхав до мистецького центру примадонни. Там на нього вже очікували відьма та художник. Без зайвих розмов вони позакидали в багажник свої речі і електромобіль взяв курс на схід.

Коли вже виїздили з міста вампір запитав у своїх супутників:

– Може не завадить взяти з собою кількох помічників?

– Навіщо? – щиро здивувався ельф. – Ми ж не збираємося зловживати гостинністю шляхетного вовчого братства. Трохи там побудемо й повернемося назад.

– Невже мілорд Вольдемар так боїться за власну безпеку? – не могла стриматися від іронічної шпички Діана й самовпевнено додала брязкаючи численними браслетами-амулетами на зап’ястках своїх рук. – Так не варто цим надто перейматися. У мене достатньо магічної сили, щоб захистити нас від будь-якої загрози.

Упир залишив без відповіді неприховане глузування пихатої примадонни. Він міцно вчепився в кермо і продовжував гнати електромобіль вперед. Деякий час в салоні панувала благодійна тиша, поки нестримна на язик відьма не бовкнула оту свою фразу про її майбутню роль свахи для вампіра. Регулярні словесні перепалки між Вольдемаром і Діаною вочевидь добряче набриднули Доменіко, бо той вирішив відволікти увагу сперечальників розмовами на тему яка була близькою для них трьох.

– Мадам Діана, хочу почути вашу думку щодо одного питання, – звернувся ельф до відьми. – Як ви вважаєте, з якої магії черпав свою мистецьку наснагу Ієронім Босх?