5

– До того часу поки ви обоє не укладете між собою мирову угоду – ні.

Від слів що різко кинув Доменіко повіяло настільки холодною рішучістю, що крижаними стрілами тривоги пронизало не тільки відьму, але навіть і самого вампір. Він і першим зреагував на неприкритий ультиматум ельфа:

– Не буду лицемірити та казати, що збираюся надалі поважати мадам Діану, та якщо на те є вагомі причини – готовий простягнути їй руку миру.

– Дякую друже, – схвально зиркнув в сторону Вольдемара Доменіко і відразу перевів свій запитальний погляд на примадонну. – Леді Діана, яка буде ваша відповідь?

Відьма налила ще один келих алкоголю, неспішно спорожнила його, і лиш потім відповіла:

– А біс з ними, цими сумнівами. Перифразуючи відому фразу скажу – хто не ризикує той не п’є бренді. А я люблю бренді і поважаю ризик, тому моя відповідь – між нами буде мирна угода.

– Готові підтвердити свої обіцянки непорушною клятвою? – в словах ельфа відчулося якесь незриме полегшення.

– Натякаєте на те що вона має бути кровною? – враз наїжачилася Примадонна – Тільки я цьому упирю і краплинки свої крові не дам.

– Ніби мені вона потрібна, – вампір огидливо скривився в сторону Діани і водночас поцікавився у Доменіко. – А насправді, яким чином ти хочеш закріпити вірність нашій домовленості?

– Скористаюся нашою древньою ельфійською традицією про яку ви мабуть і не чули.

– То все таки на крові не потрібно буде клястися? – важко зітхнула відьми.

– Треба, але не так як ви звикли. Та дозвольте спершу розкажу як все цей ритуал має відбутися.

Ельф клацнув пальцями і вмить перед ним виник мольберт, а в руках з’явилися палітра та пензель. Поманивши пальцем вампіра й відьму до себе художник почав пояснювати:

– Це наша давня традиція, дивна й незрозуміла для непосвячених, але насправді дієва і доволі проста. Ось це полотно я взяв з нашої родової скарбниці, його власноруч зіткала ще моя прабабуся. Мольберт і палітру зробив для мене мій дідусь, а для пензель пожертвувала своїм волоссям старша сестра. Тепер я залишу тут свій слід після чого чекаю і на вашу дещицю до тої картини котру зараз буду писати.

Кінчиком пензля Доменіко чиркну по зап’ястку і змахнувши рукою зросив полотно майбутньої картини своєю кров’ю. Вольдемар мимоволі здригнувся відчувши яка могутня магічна сила заструменіла від друга в цю хвилину. Діана взагалі спершу зіщулилася, наче зменшилася в зрості, вмить втративши значну частку своєї пихатості та гонористості. Однак збентежена відьма швидко заспокоїлась, адже збагнула що чари ельфа цілком безпечні і не становлять загрози для неї. Вольдемар навпаки не міг вгамувати занепокоєння в душі, адже добре розумів, що його друг задіяв таку потужну енергію зовсім не для того щоб похизуватися перед ними.

Кількома швидкими рухами художник намалював руну, що тлумачилася всіма расами чаклунськими світу як – «Вірність та честь», потім на ній зобразив кленовий листок – символ свого роду й закличним жестом поманив вампіра та відьму до себе. Простягнувши пензель упиреві він твердо промовив:

– Друже Вольдемар, тепер ти постав тут підпис своєю кров’ю, на знак того що ти клянешся вірно та чесно виконувати свою обіцянку.

Вампір не вагаючись зробив те що запропонував йому ельф. Глибоко вп’яв ікла собі в зап'ясток, рясно зросив пензель кров’ю, а потім рішуче вивів на полотні арабською в’яззю свій підпис. Здійснивши цей ритуал повернувся до примадонни, котра стояла й підозріло спостерігала за всім цим дійством.

– Мадам Діана, не будьте полохливою куріпкою, – насмішкувато звернувся до неї упир. – Не личить всемогутній відьмі боятися якогось ельфійського ритуалу.

Глузливий тон Вольдемара подіяв на примадонну наче удар шпорів лінивому коню. Вона прудко підскочила до вампіра, мовчки вихопила у нього пензель і за лічені секунди залишила свій кривавий слід на картині.

– Ну ось і чудово, – промовив Доменіко і в його голосі відчулося явне полегшення. – Тепер ви мусите знати, що якщо хоч хтось з нас порушить дане слово, картина спалахне та згорить, і всім нам від цього буде дуже непереливки.

Після цих слів ельф клацнув пальцями і картина безслідно зникла. Сам же художник всівся на софу й неабияк спантеличив вампіра та відьму наступними словами:

– Ну що ж, вельмишановне панство, після принесення спільної клятви, можна перейти до того, заради чого я й організував цю зустріч. Почну з дещо віддаленого запитання, чи знаєте ви що таке – трембіта?

Примадонна у відповідь тільки здивовано знизала плечами, а от упир після невеличкої задуми промовив:

– Якщо мені не зраджує пам'ять, то це якийсь музичний інструмент.

– Так, дійсно, трембіта – це духовий музичний інструмент, що був раніше широко розповсюджений в деяких регіонах Карпат. Та головне призначення її не в музичному виконанні. Насправді це своєрідний засіб зв’язку між горянами, що існував колись в цій місцевості.

– І яке це має відношення до нас? – невдоволено насупила брови хазяйка пентхауса, повторно наповнюючи бокали своїх гостей спиртним.

– Мадам Діана, не поспішайте, на все свій час – промовив Доменіко й пригубивши бренді продовжив свою розповідь наступним запитанням. – Сподіваюся вам обом не треба розповідати хто такий Асмодей?