4

За все своє життя мені лишень двічі вдалося побувати в резиденції головної відьми нашого міста. Вся іронія полягає в тому, що трапилося це вже після того, як мене навернули у вампіри. Вперше це сталося коли я прийшла на свій останній відьмацький шабаш, щоб попрощатися зі своїми нечисельними подругами-сестрами. Тоді мене спіймали, звинуватили в усіх можливих гріхах і привели до Діани, щоб та визначила міру мого покарання. На щастя на той час моїм наставником вже був Вольдемар і це врятувало мене від багатьох неприємностей. Вдруге я була вимушена переступити поріг мистецького центру Примадонни – сьогодні.

Коли наставник зник в особистих покоях Діани, залишивши мене на одинці з помічницею примадонни Марієттою, запала тривала гнітюча тиша. Бундючна відьма буквально сочилася презирством в мою сторону, в свою чергу я теж не горіла особливим бажання розпочинати розмову з цією зарозумілою особою. Просто примостилася в куточку приймальні і з цікавістю почала розглядати захисні руни що були вміло вплетені в узори якими були прикрашені стіни, підлога й стеля кімнати. Частина зображених тут охоронних заклять мені була добре знайома, однак більшість з них я бачила вперше.

– Як ти могла так вчинити? – несподівано почула я голос Марієтти.

– Ти про що? – незрозуміла я претензій помічниці примадонни.

– Чому зрадила наше сестринство й переметнулася на сторону упирів-кровопивців?

В мене не було і найменшого бажання відкривати перед цією жінкою свою душу, але вести себе невихованою грубіянкою теж не хотілося. Все таки я була відьмою більшу частину свого свідомого життя і в минулому теж не надто дружелюбно відносилася до вампірів. Як би не невиліковна недуга то мені б навіть на думку спало добровільно мати справу хоч з кимось зі племені безсмертних. Мені з головою вистачало спілкування з такими ж як я відьмами-чарівницями.

– Так склалися життєві обставини, про які б мені не хотілося зараз говорити.

– Не жалкуєш тепер про свій вчинок? – в’їдливо поцікавилася Марієтта. – Невже не скучаєш за своїм попереднім життям? За безхмарним полудневим небом і яскравим сонечком над головою? Чи дар безсмертя перекреслив всі ці принади?

До мене раптом дійшло чого помічниця Примадонни хоче досягнути цією розмовою. Цими запитаннями вона намагається спровокувати мене на конфлікт. Прагне вислужитися перед своєю хазяйкою, влаштувати зараз гучний скандал й виставити мене в неприглядному вигляді перед Діаною і Вольдемаром. Не вийде, підступна паскуднице, я тебе розкусила і на таке не клюну.

– У кожного своє, – миролюбне відповідаю я. – В житті вампірки, окрім безсмертя, є й інші плюси, хоча звісно не обходиться і без мінусів.

– Не хочеш про них розповісти? – Марієтта зрозуміла, що я розгадала її підлий задум, однак не бажала зупинятися.

– Про це краще розпитай у мого наставника мілорда Вольдемара, – щиросердно всміхаюся зловредній відьмі і змовницьке підморгнувши їй додаю. – Сама розумієш, що у нього досвіду й вражень про вампірське життя значно більше чим у мене.

Марієтта невдоволено кривиться, однак пустити ще одну в’їдливу шпильку в мою адресу не встигає. Двері в апартаменти примадонни рвучко розчиняються і звідтам виходить сама господиня у супроводі вампіра й ельфа. Швидко зиркнувши на свою помічницю Діана владно кидає:

– З цієї хвилини ти переходиш в підпорядкування цих двох панів. Всі їхні накази і розпорядження будеш виконувати старанно і беззаперечно, так наче вони надійшли від мене.

На якусь мить мені здалося що Марієтті наче мову відібрало. Вона очманіло кліпала своїми довгими віями ніби ніяк не могла усвідомити того що щойно почула. Такого неймовірного повороту справ молода відьма вже точно не очікувала, як до речі і я. Однак треба віддати належне Примадонні, котрій вдалося прекрасно вимуштрувати своїх найближчих прислужниць. Марієтті вистачило кількох секунд щоб прийти до тями, і без найменшого натяку на подив вона незворушливим голосом відповіла:

– Слухаюся, моя пані.

– Звіти про все що будеш робити надсилатимеш мені кожного дня, – промовила до неї Діана, а вампірові й ельфові легко вклонилася головою люб’язно попрощалася. – Панове доброї вам ночі і дякую за приємну компанію.

Поки спускалися в підземний гараж ніхто з нас не сказав ні слова. Тільки коли добралися біля нашого електромобіля Вольдемар запитально зиркнувши на свого давнього приятеля раптом запропонував:

– Друже, а чи не хочеш ти бува випробувати оце новітнє чудо техніки, яке я нещодавно придбав?

– Залюбки, – відповів ельф і глянувши на мене й Марієтту легенько всміхнувшись проказав. – Дівчата, а на вас, он там, чекає моє особисте авто, котре довезе вас куди потрібно.

Після цього Вольдемар з Домініком швидко зникли в салоні електромобіля, а вже за мить біля нас зупинився великий темно-зелений позашляховик. Його дверцята гостинно розчинилися і тепер отетеріти настала вже моя черга. За кермом кросовера сидів ніхто інший як Валеріус, ельф в якого я колись була безтямно закохана, який однак згодом виявився моїм близьким родичом. Востаннє ми з ним зустрічалися ще коли розшукували легендарні Червлені коралі і у мене після цього залишилося до нього чимало запитань й претензій. Але зараз, побачивши його, я вмить забула про всі свої образи, які поступилися місцем щирій радості.

– Доброї ночі! – привіталася я зручно вмостившись на передньому сидінні.