3

В апартаменти своєї недостойної конкурентки, Примадонни Діани, упир Вольдемар увійшов з неоднозначними відчуттями, а вийшов – очманілим, через те що там довелося дізнатися. Просте інтуїтивне занепокоєння, яке зародилося у нього ще вдома, тут, за лічені хвилини, переросло у велику тривогу від усвідомлення тої пекельної небезпеки, що чигала на весь магічний світ в недалекому майбутньому. Найближчим часом могли відбутися настільки жахливі події і мали трапитися такі страхітливі речі, що лячно ставало навіть йому, безсмертному вампірові, котрий чимало всього побачив та пережив за своє багатовікове існування.

Найперше, що насторожило старого кровопивця, коли вони доїжджали до так званого «мистецького центру» відьми, це посилені охоронні закляття і ворожбицькі обереги, що незримим павутиння, буквально оплутували майже весь квартал міста. Ледь потрапивши в підземний гараж багатоповерхівки на вершечку якої розташовувалися апартаменти Примадонни Діани він миттєво вловив дивакуватий букет у якому аромат ельфійської магії змішувався з запахами відьмацького зілля. Поєднання таких чарів були не те що непритаманними, але й взагалі абсолютно неприпустимими, для всієї тої ієрархії стосунків, яка тисячоліттями складалася між різноманітними створіннями наділеними магічними здібностями.

Як і годиться, таких високоповажних гостей, на вході зустрічала особиста помічниця примадонни Марієтта. Відьма кивнула головою на знак привітання Вольдемару, а от на його супутницю навіть не глянула. Зобразивши на обличчі щось віддалено схоже на приязну посмішку вона сухо промовила:

– Мілорд Вольдемар, Примадонна очікує на вас. Будь-ласка слідуйте за мною.

Після цих слів жінка розвернулася і швидко попрямувала в сторону ліфтової кабінки, що знаходилися неподалік. Вампір лиш подумки хмикнув на таку викличну поведінку зарозумілої відьми. Могла б проявити до нього більше своєї пошани, адже він був старшим, досвідченішим і значно могутнішим за неї. Та й привітатися з Іреною не завадило б, все таки молода вампірка його підопічна і теж заслуговує на належне ставлення до себе. Хоча, чого ще можна було очікувати від прислужниці такої пихатої особи якою завше була Діана? Добре що хоч не змусили їх самим шукати дорогу в апартаменти Примадонни. Упир, що володів винятково чутливим нюхом, завиграшки справився б з цим завданням, однак це вже виходило за всі розумні рамки пристойності. За таку неповагу до себе вампір мав всі законні підстави встромити свої ікла в шию очільниці відьмацького кубла.

Поки підіймалися в пентхаус примадонни роздратований Вольдемар зауважив, що по дорозі їм не зустрілося більше ні однієї з прислужниць Діани. Так, час був доволі пізній, але коли це нічна пора ставала на заваді відьмам. Саме після опівночі вони найбільш активні в своїх чаклунських справах. Вочевидь шлях навмисне був очищений від випадкових зустрічей з непотрібними свідками цього візиту. Мабуть Примадонна не хотіла зайвого розголосу і напевне побоювалася можливих ворожих вивідників навіть серед свого найближчого оточення.

Перед масивними дерев’яними дверима вкритими в’яззю охоронних рун Марієтта на мить зупинилася і спідлоба зиркнувши на Ірену таким самим сухим тоном кинула:

– Мілорд Вольдемар, Примадонна бажає бачити лиш вас одного.

Натяк на те що молода вампірка має залишитися тут був доволі красномовним. Упир навіть не намагався щось заперечити, бо розумів, що Діана тут господиня і не варто їй перечити. А ще це знову підтверджувало здогад, що майбутня зустріч буде надзвичайно конфіденційною і навіть його помічниця виявиться там зайвою.

– Побудь тут, – владним голосом наказав він Ірені і рішуче штовхнув двері.

В будуарі примадонни панувала затишна напівтемрява. На м’якій софі, від якої витав запах древності, поруч сиділи Діана та Доменіко та про щось жваво розмовляли. Прихід упиря ця дивакувата пара помітила відразу. Не встиг Вольдемар зачинити за собою двері, як відьма кинула на нього швидкий, неприязний погляд, а ельф навпаки життєрадісно посміхнувся й схопившись з місця поспішив йому на зустріч.

– Ясної ночі, мій дорогий друже, – промовив художник міцно потиснувши руку вампірові. – Радий, що ти так швидко відреагував на моє запрошення.

– Здоров’я і добра тобі, Доменіко, – відповів упир приятелю й лиш галантно кивнув головою на знак свого привітання примадонні.

– Давно вже тебе не бачив, – продовжував ельф. – Як твої справи? Працюєш над якимось цікавим новим проектом?

– Та є певні задумки, але ж сам знаєш які тепер часи настали.

– Панове, хочете щось випити? – встряла в розмову Діана. – Доменіко, вам можу запропонувати бренді п’ятнадцятирічної витримки з винарні самого Спіроса Метакси, а от нічого з ваших улюблених напоїв пане Вольдемар, у мене на жаль сьогодні немає.

– Обійдусь і бренді, – коротко буркнув вампір який і не розраховував, що в апартаментах відьми віднайдеться хоч краплина крові, котру б він згодився добровільно проковтнути.

– Ну бренді так бренді, – відьма клацнула пальцями і перед ними вмить з’явився низенький столик, посеред якого стояла запотіла пляшка наповнена спиртним і три срібних келихи.

Вольдемар тільки подумки іронічно хмикнув на все це дійство. Відьма як і завше була в своєму репертуарі та в черговий раз вдалася до дешевого фокусу. Упир був переконаний в тому, що столик з бренді від самого початку знаходився тут, тільки був прикритий від його очей закляттям невидимості. Поза всяким сумнівом, що через хвилину-дві він би й сам зміг відчути ці нехитрі чари, а ельф гарантовано це вже зрозумів ще до його приходу. Однак Доменіко зробив вигляд, що вражений магічною майстерністю Примадонни, а обличчя вампіра залишилося традиційно незворушним.