2

Як колись сказав мій наставник, пан Вольдемар, – справжнім вампірам невластиво бачити кольорові сни. В чому причина цього явища він тоді зрозуміло розтлумачити мені так і не зумів, а лише відмахнувся сміховинною відмовкою. Чи то не вважав за потрібне витрачати свій дорогоцінний час на довготривалі пояснення, чи можливо й сам достеменно цього не знав. Обмежився тільки напівжартівливим, що мовляв упирі особливі створіння, вони сплять в світлу пору доби, а всілякі веселкові марева бог Морфей надсилає тільки тим хто опиняється в його царстві вночі.

Слова вчителя поставили перед мною непросту дилему: або я й дотепер ще не остаточно трансформувалася в повноцінну вампірку, або це дається взнаки моя кров, у якій є якась часточка від племені світлих ельфів. Інакше як можна пояснити те, що до мене досі приходять вві сні на диво чіткі та реалістичні видіння? Після певних роздумів вирішила не ламати собі мізки над речами які непідвладні моєму розумінню, бо нічого поганого в тих снах не було. Навпаки, вони частенько виявлялися пророчими, і наче попереджали про небезпеку, що чигає на мене в найближчому майбутньому. Єдина заковика цих своєрідних застережень була в тому, що розгадати їхній сенс не завжди вдавалося вчасно.

От і тепер, я вже кілька днів поспіль бачила одну й ту ж саму мальовничу картину. Перед мною розкинулося величне озеро, обрамлене гірськими вершинами, схили яких поросли стрункими ялинками та могутніми буками. Вода в ньому вражає своєю кришталевою чистотою і пронизливою блакиттю. В повітрі витає легкий аромати хвої, ялівцю й едельвейсів.  Посеред водної гладі видніється невеличкий острівець. Звідтам долинають звуки мелодії, тужливої і навдивовижу проникливої водночас. Вона бентежить душу і наче манить, зве мене до себе.

Не в силі протистояти цьому поклику я входжу у воду й повільно пливу в сторону острівця. Кожен гребок дається мені все важче й важче, а в свідомості починає зароджуватися відчуття нездоланного страху. Звідкілясь з’являється переконання, що озеро бездонне, що там, в його непроглядних глибинах, причаїлося щось дуже лихе та неймовірно потворне, і це химерне створіння неодмінно схопить мене та затягне у свої підводні володіння. Кожного разу видіння закінчується одним і тим самим: до острівця вже рукою подати, і саме в цю мить навколо литки моєї правої ноги обвивається щось мертв’яно-холодне та мерзенно слизьке. Я лементую від жаху і… прокидаюся.

Сьогоднішній денний перепочинок не став виключенням, і мій моторошний сон знову повторився з вражаючою точністю. Після нього я отямилася в своїй постелі вся мокра від липкого поту і з шаленим тріпотінням серця в грудях. Переляк від побаченого сковував думки крижаними кайданками, заважав прийти до тями і збагнути, що все це означає та як мені вчинити дальше. Якщо видіння насправді пророчі то мушу якнайшвидше зрозуміти, про що вони мене попереджають і до яких загроз потрібно готуватися. Та зробити це самотужки мені традиційно ніяк не вдається, тож доведеться мабуть розповісти про все моєму наставнику. Він значно досвідченіший та мудріший за мене, і мабуть зможе знайти всьому цьому хоч якесь пояснення.

Врешті-решт відчуття голоду змогло здолати страх в серці й змусило мене піднятися з постелі. Накинувши на себе легенький халатик я вихопила з холодильника пакетик консервованої крові й швидко прошмигнула в ванну кімнату. Там стала під душ, і поки потоки гарячої води змивали з мого тіла сморід страху жадібно висмоктала до останньої краплини весь вміст пакетика. Знаю, що наставник дуже несхвально ставиться до такої моєї поведінки, завше називаючи її вершиною вульгарності. Та, байдуже. Вольдемар зазвичай прокидається дещо пізніше за мене, тож надіюся він сьогодні не дізнається, про такий негідний вчинок своєї неслухняної підопічної.

Мої сподівання цього разу на жаль не справдилися. Тільки-но я вийшла з ванної кімнати, як почула тихий стукіт в двері своїх апартаментів, що супроводжувався делікатним запитанням:

– Ірено, ти вже прокинулася?

І для чого було запитувати про таке? Слух у вампіра надзвичайно чутливий і він не міг не вловити звуки мого вовтузіння та плюскотіння води у ванній. Я пожбурила пустий пакет від крові під ліжко, а сама удавано-сонним голосом відповіла:

– Так мій учителю. Можете увійти.

В цю ж мить наставник опинився в моїх покоях. Вже перший погляд кинутий на мене допоміг йому зрозуміти чим це я щойно займалася. Залишки крові на губах видали мій маленький секретик з головою. Однак Вольдемар, на диво не став докоряти, а лиш коротко наказав:

– Одягайся. Ми ідемо в гості.

– До кого? – вирвалося у мене.

– Там побачиш, – сухо відповів наставник і вже виходячи додав. – До речі, витри сліди їжі з обличчя.

Ото й все. Хоч би в загальних рисах натякнув куди це ми так несподівано відправляємося. Має ж бідолашна жінка знати в яку компанію вона незабаром потрапить, щоб виглядати там відповідним чином. Тепер спробуй здогадатися як найкраще одягнутися для цього візиту. Мабуть доцільно буде підібрати щось нейтральне, щось таке що не привертатиме до мене зайвої уваги в любій ситуації. Для цього в моєму гардеробі знайшовся строгий брючний костюм чорного кольору і темно-вишнева блуза. Добре знала що вишуканого балу найближчим часом не передбачається, в молодіжну тусовку вампір мене не поведе, а для ділової зустрічі буде саме те що треба. Вибраний одяг вигідно підкреслював стрункість і граційність моєї фігури, однак водночас давав зрозуміти, що я статечна, ділова жінка.

Коли ввійшла в приймальню то побачила, що мій наставник вже не один. Поряд нього стояли мої добрі знайомі – перевертень Гельмут та песиголовець Христофор. Цікаво для чого Вольдемару знадобилися ці два відчайдушні авантюристи? Та з зосереджених обличь нишпорок та їхньої амуніції у мене відразу склалося враження, що справа мабуть намічається серйозна і небезпечна.