1

Давненько вже Вольдемар не відчував себе настільки пригніченим й безпораднім, як останні кілька місяців. Для такого песимістичного настрою у нього були поважні причини. Фатальне поєднання несприятливих обставин котрі виявилися практично нездоланними для енергійної вдачі та багатовіковому досвіду древнього вампіра. Як не намагався наполегливий упир повернути перебіг подій на свою користь, однак всі його старання були марними. Доля наче глузувала з нього, не даючи й промінчика надії на те що хоч щось зміниться на краще в найближчому майбутньому.

Насамперед повним провалом закінчилася пошуки Червлених коралів. Ні, легендарне намисто вампір з помічниками все ж таки знайшов, проте яка йому особисто з цього користь була? Чаклунський артефакт відразу прибрав до своїх рук ельф Доменіко. За твердженням художника магічні властивості коралів були значно перебільшеними, а сама прикраса належала жіночим представникам його роду. Не довіряти давньому другові, який врятував його від неминучої смерті, в упиря підстав не було, тож довелося змиритися з цією втратою. В кінцевому результаті він залишився з пустими руками і вирушати на обмін з кланом вовків-перевертнів, що утримували в ув’язнені кохану Ліліану, Вольдемару було ні з чим.

Щоправда Доменіко пообіцяв допомогти в пошуках іншого варіанту для вирішення цієї проблеми, та пройшло вже стільки часу, а від ельфа і досі ні пари з вуст. Про підлу зраду дона Педро та спробу його вбити старий кровопивця волів взагалі не згадувати. Хоча рана завдана демоном ще траплялося нагадувала про себе, та значно більше боліло усвідомлення того наскільки підступним та цинічним був той хто стільки століть називався вірним другом. Ну й на додачу ще ця клята епідемія коронавірусу. Суворий карантин суттєво обмежив контингент постійних відвідувачів нічного клубу, а від цього помітно зменшилися і фінансові прибутки розважального закладу. Хоча гроші й не були головним для вампіра, та все ж від них чимало чого залежало в сучасному світі.

Невдоволено крекнувши Вольдемар, з набурмосеним виразом на обличчі, встав з постелі й неквапливо підійшов до бару-холодильника, який був вмонтований в стіну його спальні. Після денного сну вампір відчував неабиякий голод і перш за все хотів трохи підкріпитися. Відчинивши дверцята холодильника дістав звідтам кришталеву карафку наповнену до половини напитком гранатового кольору. Витягнувши корок, зроблений у вигляді маленької японської пагоди, плеснув густої рідини в крутобокий бокал і зробив маленький ковток. Смак звичайної крові не йшов ні в яке порівняння з неперевершеними коктейлями бармена Тоні, проте вгамувати нею спрагу все таки можна було.

Після третього ковтка упир взяв зі столика свій мобільний телефон і почав переглядати сповіщення, які надійшли за той час поки він спав. Нічого вартого особливої уваги там не було за одним винятком. Повідомлення від Доменіко знаходилося в самому кінці списку і побачивши його Вольдемар нетерпляче тицьнув пальцем в сенсорний екран, щоб якнайшвидше прочитати написане. Зміст електронного листа був коротким: «Дорогий друже, з превеликим задоволенням маю за честь запросити тебе на свою особисту виставку. Показ розпочнеться сьогодні, опівночі, в пентхаусі Примадонни Діани. Буду дуже радий нашій зустрічі. З повагою, твій добрий друг Доменіко».

Ще раз прочитавши все написане вампір залпом спорожнив бокал і спантеличено втупився в екран ґаджета. Запрошення друга складалося з суцільних протирічь і відразу викликало до нього чимало запитань. Чому Доменіко завчасно не попередив його, що готує виставку своїх робіт, а зробив це так несподівано, за лічені години до відкриття? Раніше такого ніколи не було, навпаки митець нерідко навіть звертався за порадами до вампіра, як до великого спеціаліста в організації саме таких мистецьких акцій. Навіщо для такого дійства вибрав пентхаус Примадонни Діани? В минулому ельф зазвичай віддавав перевагу саме його нічному клубові, і про це добре знали всі хто захоплювався роботами талановитого маляра. Не те щоб у Вольдемара через це зародилася образа на друга, але ж він ж бо чудово знав, що Доменіко теж недолюблює цю пихату, зарозумілу жінку. Очільниця відьмацької спільноти їхнього міста відзначалася великим мистецьким несмаком та схильністю до самовихваляння, що не могло подобатися такій творчій натурі якою був художник.

То якої мари Доменіко так дивно себе поводить!?!

Вампір націдив собі ще одну порцію червоного напою й повільно попиваючи його занурився в глибоку задуму розмірковуючи над тими мотивами, що спонукали друга вчинити саме так як він вчинив. Раптом упиря осяяв здогад, який здавалося логічно розставляв все по своїх місцях. Аякже, інакше й бути не могло. Насправді художник сьогодні не влаштовував ніякої виставки. Все це хитромудрий ельф вигадав навмисне, щоб замилити очі небажаним споглядачам. Доменіко просто хотів зустрітися з ним і ця зустріч мала залишатися в суворій таємниці для всіх сторонніх. І місце для цього підібрав відповідне, бо хто ж наважиться послати своїх вивідувачів прямо у саме відьмацьке кубло. Примадонна Діана, хоч і була неабияким стерво, однак свою справу знала добре і здолати її магічний захист було ох як непросто.

Зробивши таке відкриття кровопивця відчув як холодні мацаки терпкого занепокоєння починають заповзати в його свідомість. Якщо давній приятель вдався до такої карколомної конспірації, значить він має повідомити Вольдемару щось надзвичайно важливе. А коли зважати на те, що до всього цього ельфові довелося залучити навіть відьму, то не залишалося і найменших сумнівів – майбутня зустріч не обіцяє нічого хорошого. Гарантовано доведеться почути якусь лиху звістку, а можливо що навіть й не одну. Про неминучу небезпеку, яка чигає на них обох, уже й говорити не доводилося. Інакше Доменіко, котрий ніколи не був страхопудом, просто взяв би, прийшов до нього, та виклав все як є. А так, задля обережності змушений діяти обачно і розважливо.