21. Народження.

   Ну що, дуже скоро діточки народяться, вже на часі збиратися в Америку, етап мого життя, що складався виключно з подорожей та відпочинку - закінчується. Останнім часом я займався здебільшого тим, що шліфував свою вимову, дивлячись американські фільми та слухаючи виступи політиків, і повторював вголос все, що чув – бо таки щелепа у мене україномовна, як би Жора мені не допомагав.

   Буду жити тихенько, під власним прізвищем, знайомитись з обстановкою та шпигувати за московською агентурою – точнісінько так, як я це робив в Києві. Ну десь років п’ять можу собі це дозволити, а надалі треба ще подумати – бо дуже вже я старий.

   А поки-що заглядаю на Перл – там все без змін. Мабуть у будиночках всередині виростає начиння – все те, що потрібно для немовлят. А от дітлахи на галявині перед будинком Герхарда та Сури чомусь усі ревуть – Ліза з Барсіком плачуть стримано та цілком пристойно, зате малі хлопчики просто репетують, качаються по землі та б’ють по ній ніжками. Що трапилось – не зрозуміло.  Сура та Оля з Колею щось їм кажуть, намагаються заспокоїти – але марно. Ну то таке – діти. А де ж Герхард з вихователями? І маленької летючки не видно, мабуть кудись полетіли. І тільки я встиг те подумати, як голограма Герхарда виникла у мене посеред кімнати, чого я аж ніяк не очікував.

   - Привіт, Максе! – сказав він і розвалився в кріслі.  – Маю трішки часу з тобою потеревенити.

  - Привіт Герхарде, ніяк не очікував тебе так скоро побачити – в тебе там відбуваються такі важливі події!

   - Та вирвався на кілька днів – треба владнати деякі мої адвокатські справи, хоч більшість з них я вже завершив, а нових не беру – ніколи мені. Мої вихователі, назву їх для тебе Ваня та Таня, захотіли ще раз облетіти планету, пошукати, може ще десь хтось залишився в живих – це просто таке прикриття для моєї відсутності, поки дитсадок ще росте.

   - Ясно! Ну то вітаю тебе з наступною двійнею! Хоч я думав, що буде дві дівчинки, для рівноваги.

  - Ні, Сура народить п’ять дівчаток та сім хлопчиків, ми так вирішили тому, що на пару чоловік-жінка всього одна У-хромомома і три Х. Просто я хотів підстрахуватись і трішки збільшити кількість саме У-хромосом, щоб їх курсувало більше.

   І раптом по зеленій лускатій щоці Герхарда скотилась величезна сльоза, ну ледь не з півлітра завбільшки, він схлипнув і сказав:

  - А потім як уявлю, що моїм Вовчику та Песику не достанеться жінки – просто плачу навзрид! Я тоді думав, що своїм авторитетом змушу кожну з дівчат народити їм по дитинці-другій. Йолоп! Я ж тоді ще не знав, що таке кохання. Щоб оце я віддав комусь Суру, так би мовити, покористуватись? Та вбив би кожного, хто б про таке тільки подумав! А сам, телепень, спонукаю своїх синів на братовбивчі війни за жінок, не приведи Всевишній!

   Герхард заспокоївся і вже спокійно продовжив:

   - Так що причин завести додаткових діточок – дофіга. Там в дитсадку якраз на дві дівчинки більше, ніж хлопчиків – буде усіх порівну!

  - Значить ту, стару Суру ти таки не кохав… - з сумом сказав я.

  - Так, я сволота, як тільки я вилупився, то відразу почав мріяти стати родоначальником цивілізації, так, я полював на заможних наречених, які володіють планетою, – сказав Герхард без тіні сорому, – але ж я її таки покохав, усім серцем!

   - Ти покохав іншу особистість – та Сура фактично померла…

   - От не скажи!  - завівся Герхард. – Вона була добра? Була, бо рятувала всіляких приблудних кошенят, от хоч би тобі видала Жору. Вона була розумна? Була, бо відсудила планету. Вона була  працьовита? Була, по тій же причині. Вона була гарна? Була. То я був холодний та рахубний – але саме я змінився, і то є файно, -  вже задоволено сказав Герхард.

  - Слухай, Герхарде, а чого дітлахи от саме зараз там у тебе так репетують?  - спитав я.

   - Ну от саме ті плачі і є основна причина обльоту Перл – нам конче треба знайти котячий острів! – засміявся Герхард.

   - Котячий острів?  - здивувався я.

  - Та оті всі ваші мультики про котів, різні кумедні відео з котиками – дітвора надивилась і нам усім вже голови прогризли – ну дуже хочуть котів!

   - А! Мої діти теж просили котика, ревіли точнісінько так! – засміявся і я.

  - Так через мене тих котів вже пройшло тисячі – а власним дітям не дістається нічого. Ну от і довелось заселити один острівець котиками і на додачу до них я ще й прикупив кількох  біороботів – людей,  які теж «вижили», бо мені не вистачає хатніх робітників. Я тепер істота заможна, можу собі дозволити.  А от що роботи у мене вже є і буде ще більше – то факт. По-перше, почну вивчати оту вашу науку, з самого початку, адже саме я буду першим учителем для своїх дітей, бо нам потрібно освоїти ваші технології  в найкоротші строки і бігом, аж кров з носу. Потім почну готувати землі під поля та ферми, будувати місто з житлом та підприємствами – ну і все таке інше.

   - А чому б тобі не вивчати оті біологічні технології з, так би мовити, минулого? Згодься,  живе створіння, яке їсть каміння та виробляє з нього все, що потрібно, і харчі в тім числі – це ж дуже зручно? – спитав я.

   - Ти забуваєш, що я не маю права опереджати розвиток землян – ми ж дика планета! Об’єм біологічних знань вихователів дуже незначний, який лишень мені дозволили в відповідному комітеті Розумних. Та й той дитсадок ледве вимолив-виплакав, вони хотіли  просто жбурнути мені немовлят з вихователями посеред степу, на утримання землян, чим поставили б мене в дуже вразливе становище – де їх селити та чим годувати? Звідки я знаю, що вдарить в голову вашим диким землянам? Я просто не міг йти на такий ризик! Слава Всевишньому - вмовив тих бюрократів на дитсадок, добре, що я юрист. І головним аргументом знаєш що стало?