20. Переселення.

   А я тільки що і робив ці два дні, так безперервно заглядав до садиби Герхарда. І ось нарешті він упорався, одігнав бульдозер на стоянку, помився в будиночку і всівся в свій трон обідати в тому ж таки тіньочку. Сура в цей час грала зі старшими дітьми в якусь веселу гру  на планшетах, я тільки бачив, що там бігали мишки та котики і треба було їх рахувати, що Ліза та Барсік і робили з задоволенням. Малечі не було видно – мабуть спали в будиночку.  Герхард закінчив їсти, відкинувся в кріслі і щось сказав Сурі, яка припинила грати з дітьми і відіслала їх пограти в м’яча. Потім Герхард закрив очі та завмер на декілька хвилин. О, - здогадався я, - мабуть він уявляє вихователів та доповідає їм, що робота закінчена.

    Герхард тільки і встиг, що розплющити очі, як Сура раптом відкинулась в кріслі, схопившись за живіт, і протяжно закричала. Оба-на! Вочевидь в неї почались перейми, як невчасно! Герхард підхопився з крісла, почав підводити Суру та повів її до будинку, ніжно притримуючи, одночасно гукаючи Олю та Колю, які і вибігли зі свого будиночку заспані – мабуть відпочивали разом з малими братиками. Коли старші дітки кинули свого м’яча та побігли доглядати малих, а Коля з Олею замінили Герхарда і ледь не внесли Суру на руках в будинок, то Герхард знову звернувся до вихователів – я це зрозумів по тому, що він завмер, як соляний стовп, зморщив лоба і закрив очі з такою силою, що аж паща відчинилась.  А над ним, як мабуть і завжди, потихеньку кружляв той самий безпілотник, який вочевидь садибу ніколи не покидав і постійно шпигував за Герхардом та його родиною.

  Наступні хвилин двадцять Герхард то заскакував у будинок, то вискакував, як ошпарений, та занепокоєно поглядав на небо, приклавши руку до лоба. І от нарешті біла куля знову тут-як тут, мабуть вихователі ще не встигли розпочати  переїзд і явились по виклику Герхарда на пологи. Вони просто бігом попрямували до будинку, в руках у чоловіка була невелика біла валіза.

   Скоро на ганок вийшли Герхард з Колею, однаковісінько витерли піт з лобів і зморено всілися на східцях. Потім витягли з кишень – Коля пачку сигарет, а Герхард портсигар  зі здоровенними сигарами - і запалили. О! Мужики перенервували! Наша чоловіча психіка не в змозі виносити без смертельного стресу такі речі, як пологи! Слабаки!

   Ну і чудово, нарешті Герхард має власних професійних акушерів і може не хвилюватися за перебіг пологів. Значить, можна деякий час займатися своїми справами, переїзд відкладається.

    Але я помилився! І пропустив початок прильоту! Коли ввечері я зазирнув у своє вікно спостереження, то на розчищеній Герхардом ділянці вже здіймався здоровенний напівпрозорий купол, що накривав усю доволі велику ділянку. Я давай бігом крутити запис назад. І от що я побачив.

   Мужики ще розслаблено докурювали свої тютюнові вироби, коли це раптом на них насунулась тінь. Звідки це і що? Обоє схопились і позадирали голови – над ними поволечки пропливала  велетенська молочно-туманна  куля, у якої знизу приліпився, як п’ятачок, той самий каналізаційний люк з піраміди, прикрашений рослинним орнаментом знизу так само, як і зверху. Куля летіла зовсім не так, як легесенька кулька вихователів, а солідно, важко, наче через силу – ну у всякому разі, так мені здалося. Мабуть, - подумав я, - пре ту саму позачасову камеру, наповнену всіляким добром, потрібним як для немовлят, так і для інших герхардових потреб - заодно. І схоже, що саме люк і є тою камерою.

   Куля зависла над ділянкою, трішки подумала, а потім м’яко опустилась в її центрі, трішки наче пововтузилась на місці, і поволі розплющилась по землі, перетворившись на півсферу. Коля та Герхард підбігли ближче, але півсфера, схоже, всілась так, як треба і завмерла. Герхард побіг до будиночку, заскочив на хвильку і вискочив. З будиночку вийшла тільки Оля, вже з відкритим ротом, подивилась на наступне чудо з минулого – і повернулась в будинок. Вихователі так і не вийшли, вочевидь все йшло по плану і їм не потрібно було керувати приземленням, кричати «тпру-ну» та «цоб-цабе!» і махати руками.

   А півкуля почала світлішати, прозоріти і стало видно, що  в її центрі розмістилась менша півкуля, в якій відбувалися якісь процеси - пульсували згустки туману, спалахували невеличкі блискавки, зрідка з туману вигулькували округлі утворення, схожі… на внутрішні органи якоїсь гігантської медузи.

    Маленький безпілотник кружляв неподалік, але згодом до нього підбіг Герхард, вже не з лозиною, а зі здоровенною довбнею і почав лаятись, показувати на півсферу, потім робив жести, неначе стріляє з рушниці, крутив пальцем біля скроні – ну в цілому і я, і земні спостерігачі зрозуміли, що півкуля може відстрілюватись, якщо безпілотник занадто наблизиться. А як-же, цар Мегазаврус повинен був захистити своїх діточок від різноманітних небезпек.

    На Перл вже вечоріло, всередині меншої півкулі продовжувало булькати та клубочитись невідомо що, потім те живе вариво почало потихеньку переміщуватись кудись вниз, наче ховалось в погріб – мабуть виїло собі достатньо ґрунту для перетворення його в що завгодно, а спершу в дитсадок. От тобі і жива машина, яка виробляє їжу і багато чого  іншого з будь чого! І так продовжувалось всю ніч.

    А на ранок я побачив таке. По-перше, вихователі з Герхардом сиділи коло столу та мило бесідували, старші дітки теж були коло них та уважно слухали,  малі братики копирсались в купі іграшок, а Олі та Сури не було видно. Але по загальній атмосфері спокою та розслабленості було ясно, що пологи завершилися успішно і сім’я Герхарда знову збільшилась. Мабуть, - подумав я, - на цей раз це дві дівчинки, для статевої рівноваги.

   По-друге, менша півкуля стала непрозорою, просто білою,  зате в більшій півкулі  - йшов дощ.  У верхній її частині клубочились темні хмари, миготіли блискавки – відбувався полив і, схоже, що і дезінфекція всього простору під куполом заодно.