19. Знайомство з вихователями.

   Але моє вікно спостереження не показало нічого цікавого – звичайне життя-буття сімейства, дуже вагітна, але абсолютно спокійна Сура сидить в тіньочку в своєму кріслі,  менші дітки бавляться біля неї на килимі, Ліза з Барсіком грають неподалік в м’яча, а Колі та Олі не видно – мабуть пораються по господарству. А де ж Заврус? Мабуть біля Вікна, - подумав я, - розказує землянам, що він бачив, але на це я подивлюся пізніше, а поки-що мотаю запис назад, бо так кортить побачити ту летючку та вихователів, що аж жижки трусяться. 

   Я крутив швидко назад, щоб втрапити відразу на початок події, а не десь посередині і зупинився вчасно, а саме коли Сура, дуже збуджена, розмахуючи руками, розмовляла по мобільному телефону – мабуть Заврус подзвонив їй, щоб вони не злякались та приготувались зустрічати гостей.  Потім Сура збирала все сімейство, Коля та Оля забігали по двору, щось прибирали, щось приносили, переодягали трішки замурзану малечу в чисту одежку, сама Сура тільки встигла зняти махровий халат, який теж скучав за пральною машинкою і кой-як натягти на себе свою королівську зелену сукню -  як біла летючка з’явилася - не запилилася в небі над садибою.

   Вона легко, мов пушинка, зависла посеред галявини, на секунду завмерла – і м’яко ляпнулась об землю,  перетворившись на півсферу, наче впала гігантська краплина.

   Все сімейство покидало на землю все, що в кого було в руках і пороззявляло роти(пащечки) – і я теж. В молочній півсфері відкрився круглий отвір, з якого, пригнувшись, вийшов Заврус , але це була вже зовсім інша істота, а саме Герхард. По-перше, він був вбраний в одяг, схожий на одежу царя Мегазавруса на дверях в піраміду, а по-друге – він ним трішки став, по факту. Це був вже не милий, розумний, але злегка дуркуватий дикий ящір – а істота, яка усвідомлює свою значущість, силу, та роль в історії. Ого! Образ змінися, і я особисто вітаю такі зміни!

   Слідом за ним вийшли ті вихователі, зростом значно нижчі за Герхарда,  вбрані точнісінько так, як на фото скульптури аннунака, і як дві краплі води схожі на Барсіка з Лізою, тільки дорослих. Ну а як інакше? Але вони плакали, навіть ридали, і схоже, що давно. А, -  здогадався я, - це вони мабуть плачуть за своєю загиблою цивілізацією, а як-же, так і повинно бути в цій Герхардовій виставі. Але коли все сімейство, посміхаючись та простягши руки, кинулось до них з привітаннями та поцілунками, то на моїх очах на їх пащах з’явились посмішки, а сльози горя мигцем перетворились на сльози щастя. Всі довго цілувались та обіймались, витирали сльози та сякались в вишивані рушники.

   Потім Оля з Колею почали накривати на стіл, щоб пригостити дорогих гостей, а чоловік-аннунак збігав в летючку і вийшов звідти з… троном для Герхарда! Про це легко було здогадатись по дірці для хвоста, який був в наявності тільки в нього одного. А сам трон! Мама міа! Це була майже точна копія трону з «Гри престолів» - справжній трон володаря планети!

   Аннунаки встановили трон перед столом, поряд поставили плетене крісло Сури (прикладаючи руки до серця і наче вибачаючись) і всі розсілися навкруг стола, навіть маленькі братики, в спеціальних високих крісельцях.  Герхард налив усім дорослим в бокали якогось земного вина, всі чокнулись, сміючись та плачучи одночасно – але пити та їсти аннунаки відмовились – знову прикладали руки до серця і щось пояснювали. Та ясно, - подумав я, - невідомо, як їх організми відреагують на всіляке дике пійло та їдло. Зате вони обоє встали зі своїх стільців і виконали… як би його сказати… щось схоже чи то на танець, чи то на акробатичний номер, чи то на привітання мушкетерів(бо вони ще й розмахували  шабельками, притороченими у них на поясі), ну у всякому разі всі присутні зрозуміли, що це якийсь древній ритуал, який повинен засвідчити почесті їх новому царю.

    Герхард встав з трону, приклав руку до серця, поклонився, але я бачив, що йому  ледь-ледь вдається стримувати сміх. Те саме читалось на обличчі і Сури, зате Барсік з Лізою радісно ляпали в долоньки, мабуть думаючи, що це якийсь концерт. Коля та Оля як повідкривали роти в момент прильоту білої кулі, так і не зачиняли їх до цих пір, а малі братики в своїх крісельцях, та ще й припнуті ремінцями до спинок задля більшої безпеки, колупали кіндер-сюрпризи, чим були зайняті на сто відсотків.

   Ну і все. Прибулі почали прощатися, знову вибачатися, кланятися, шаркати ніжками, ставати «струнко» перед Герхардом та віддавати йому честь, цілувати ручку Сурі та й пішли в свою кулю. Мені відразу стало зрозуміло, що вихователі – дуже емоційні, милі та виховані істоти, які відразу визнали авторитет Герхарда, саме як царя, нащадка на наслідника престолу – навіть якщо підданих у нього лише його сім’я, дві людини та вони, прибульці з минулого. Ну а як інакше? Адже сценарій цієї вистави Герхард писав сам.

   Куля  ще трішки покружляла над околицями, декілька раз зависаючи то над лугом, то над морським узбережжям - та й полетіла собі геть. А Герхард з сімейством випили, добре закусили, хоча їм дуже заважав той самий маленький безпілотник, якого він зовсім недавно ганяв лозиною.  Мабуть, знову кличе його до Вікна – земні спостерігачі вже не в змозі терпіти і хочуть знати всі деталі відвідин. А таки широкому загалу землян прибуття Завруса з вихователями не показують, от що за манера все на світі засекречувати! Все одно правда вигулькне назовні, як її не ховай.

   Ну все, тут вже немає на що дивитись, і я потер спинку котика і побачив Завруса перед Вікном, але це вже було не дружнє спілкування, а справжній перехресний допит, хоч і ввічливий. Схоже, що земляни мали намір видушити з нього якнайбільше інформації.