17. Земляни дещо знайшли.

   Лежу собі на дивані, задерши ноги – і думи думаю. Який в біса з мене президент? Аж ніякий. Я – інтроверт, відлюдник, тюхтій і слабак. Ніколи не був ні комсоргом, ні профоргом, ні секретарем парторганізації,  ні начальником – а саме ця категорія совка була найуспішнішою та найзаможнішою.  Я собі мовчки і чесно вчився, працював, будував хату, вирощував овочі-фрукти для сім’ї.  Я не публічна людина! Великі юрби людей мене пригнічують та втомляють. Щось ви наплутали, любі нащадки – я нізащо не попрусь у політику. Піду кудись в розвідку – оце моє, враховуючи присутність Жори. І не в нашу, а на передові рубежі боротьби Добра зі Злом – в США. Саме від них тепер залежить загальний курс людства, а невирішених проблем у них – дофіга і ще візочок. Ну от діждуся знахідки дітей, а тоді вже і почну політичну епопею.

   А поки-що періодично  поглядаю у Вікно, але там все так само кипить робота з передачею даних безпілотниками, інколи науковці за компами спокійні, а інколи дуже збуджені – що там вони познаходили, мені не пояснюють. Один тільки раз бачив Герхарда біля Вікна, його про щось дуже просили, вмовляли – але він все казав ні, ні в якому разі, це дуже небезпечно, а в мене сім’я – на кого я їх залишу. Мабуть хотіли, щоб він відвідав сусідній континент, подумав я, значить, щось цікаве вже знайшли.

   І ось нарешті! До мене увірвався справжній вихор – Герхард кружляв по кімнаті (інколи суміщаючись з меблями та частково зникаючи за стінами та стелею) в страхітливому вальсі, посміхаючись на всю пащу та виваливши язика  - і співав!

   - Тра-ля-ля! Максюсюльчик – ура! Все складається пречудово!  - проспівав він і репнув своїм голографічним тілом в своє голографічне крісло.

   Нічого собі так – Максюсюльчиком я ще ніколи не був. Чи він п’яненький?

   - Максе, уявляєш, нарешті я точно знаю, що мої діти таки створять успішну цивілізацію! Я отримав підтвердження з... ну, хай буде інституту Часу! До цього ніяких натяків на це – не було! - сказав Герхард, замовк і уважно подивився мені в очі.  - Бачу, і ти отримав звісточку. Молодець, що передумав помирати  – ти дійсно потрібен своїй планеті.

   - Та отож. Ну розказуй, що ти надумав з діточками, то мабуть справа не проста, ти так довго з ними морочився.

   - Ой, та що там за морока, що два пальці об асфальт -  головне, як завжди, гроші. То все дуже дороге задоволення. Я майже весь цей час заробляв. І уявляєш, найкраще продаються – коти!

   - О! Котики - то дійсно чудо, невже їх у вас немає?

   - Та є багато різних тваринок, в якості домашніх улюбленців, але таких няшних, як ваші котики – таки ні. Мій Бовдур з Землі і зараз продає їх в величезних кількостях, ледь не на всі планети спільноти Розумних. А я став майже заможною істотою і отримав бабла не тільки на купу діточок, а і на біороботів – вихователів для них! Адже велика кількість немовлят одночасно потребують ще якоїсь кількості дорослих, а ми і з тими, що вже є, ледве управляємось. Їх же треба доглядати, годувати, виховувати.

   - Ну і скільки та наклепав дітей?

   - Чотири дюжини. І дві дюжини вихователів. Правда, довелось ну дуже за дорого купити ще одну Х-хромосому, вже нашу, драконячу, для рівноваги рас, та і генетики порадили, щоб не було виродження. А що вже вихователі обійшлись мені в добрячу копійчину, теж факт  – якщо у немовлят голівки пустісінькі, то вихователів треба ж начинити купою знань з педагогіки, медицини і початковим курсом природничих наук, як ваших, так і наших. Адже діти повинні швидко освоїти хоч такий рівень знань, як у вас, щоб могли самостійно обслуговувати своє суспільство, без сторонньої допомоги.

   - Ну, Герхарде, ти все обдумав – молодець!

   - Ага. Але того б нічогісінько не було, якби ти, Максе, не порадив мені контакти та торгівлю з Землею. Мені таке і в голову не приходило, чесно. Дякую, друзяко!

   Я аж зніяковів від такої похвали.

   - Отож! Ну а як же ти явиш цю кагалу світу? Я все непокоївся, щоб знахідка дітей була правдоподібна, мала реалістичний вигляд, щоб земляни та Сура змогли в неї повірити.

   - Ой, от якраз з цим я не дуже морочився, головне, що дикий Заврус тут ні до чого, а що там знали та вміли його далекі предки, то йому не відомо, та й перевірити те ні земні вчені, ні Сура не в змозі – що мені і треба. Що набрехав – то набрехав. Суть така, дуже коротко.

   Герхад розвалився в кріслі, закинув ніжку на ніжку і продовжив.

   - Цар  Мегазаврус був мудрим та справедливим правителем надзвичайно розвиненої країни ящерів, і все б нічого, але його піддані ну дуже зневажали та гнобили іншу расу планети Перл, представники якої споконвіку жили на іншому континенті. Раса людей не досягла такого рівня наукового розвитку, як раса ящерів, тому багато хто з них, особливо не дуже освічених та не розвинених духовно, не вважали людей розумними істотами, насміхались над ними і навіть цькували, як тварин. Особливо від расової дискримінації страждали помісі ящерів та людей, яких, до речі, травили та цькували не тільки ящери, а і люди. Правдоподібно?

   - Ну, без сумніву, у нас було те саме, тільки біла раса та чорна раса.

   - Отож. А сам цар Мегазаврус мав таке нещастя закохатися в жінку-людину, та не одну, а в цілих три,  нехай будуть Маня, Таня і Ганя, але вони не хотіли мати дітей від Мегазавруса, щоб бідні діти не страждали в такому суспільстві. Тому-то Мегазаврус і законсервував у позачасовому сховищі тих діточок в штучних матках в стадії завершення вагітності і вихователів для них – зі сподіванням, що з часом ця расова нетерпимість та ксенофобія на Перл зникне. Логічно?