16.Життя-буття.

  -  До речі…  - сказав Герхард через мить, вже зовсім неочікувано знову з’явившись за моєю спиною. І чомусь замовк ненадовго.

   Я тільки встиг обернутися і здивовано втупитись в нього, як відчув якесь відчайдушне борсання у власній голівоньці, якусь боротьбу, неначе хтось наступив там на вужа, а той смикається і намагається втекти. Мене аж трішки занудило.

   - Текс! – сказав Герхард і зіниці його звузились.  – Що я бачу! Гівняний робот намагається взяти гору над свідомістю істоти Розумної?

   - Е… Розумієш, Герхарде, Жору я відчув, чи то вирахував, чи то викрив сам, з того часу ми просто іноді спілкуємося… - я швидко зрозумів проблему і спробував захистити свого робота.

   - Максе, а ти що, і з кавоваркою чи холодильником теж розмовляєш?

   - Та ну, Герхарде, захисник – це ж особистість, розумний робот… - белькотів я.

   - Та це не захисник, це демон, який осідлав свідомість підзахисного і намагається впливати на його життя! І ти ще доручив йому своїх дітей?  - лаявся Герхард. - Це якесь неподобство! Добре, що я його застукав та прочитав до глибин процесорів! А ти знаєш, що він мріяв, щоб ти одружився з Сурою, а він би став захисником володаря планети?

   - О боже, та я такого не думав і від нього не чув, Герхарде, ти перебільшуєш провину Жори!

   - Все, я його у тебе забираю – і не заперечуй! Не хвилюйся, його пам'ять почистять і віддадуть комусь іншому. Сура тоді не заморочилась і віддала його тобі брудним – тому проблеми. А тобі, як Розумному, видадуть нового захисника, який не підштовхуватиме тебе на вчинки, потрібні йому! Я прослідкую, щоб це був робот останньої моделі. А нащадкам твоїм сам видам – в мене теж купа їх валяється, хороші, доволі сучасні, почищені. І не сперечайся!

   Але я чомусь, сам не розумію чому, бо Жора таки мене дійсно дістав, почав верещати, як різаний.

   - Ти дивися, він забере! Яке ти маєш право його забирати? Ти його мені давав? Він поводив себе чемно, не виявляв себе нічим – я просто його сам вирахував! Він мене лікував, захищав, війну з Московією може саме завдяки йому ми виграли! А я його тобі мовчки здам? Ні в якому разі! Я, істота Розумна, цього тобі не дозволяю!  - гордо завершив я, сів у крісло та закинув ногу на ногу.

   - Нє, ну ти Максику і даєш! – засміявся Герхард. – Ну гаразд,  твоя взяла, я тільки виношу останнє попередження твоєму роботу-захиснику.  Якщо воно ще хоч раз щось пікне тобі -  якісь свої бажання, думки чи підштовхуватиме тебе на якісь дії, які тобі не потрібні і не подобаються – я його просто на місці дезінтегрую саме на атоми, бо, як твій адвокат (так, з цієї миті я твій особистий  адвокат, щоб ти знав) я маю на це право при наявності доказів. А їх – дофіга. Все ясно?

   - Та ясно, Герхарде, все буде ок! – вже примирливого сказав я, а десь всередині мене щось дрібненько тряслося, відходячи від смертельного переляку.

   - Ага, так я от чого повернувся. Ти можеш дивитися все, що показувало Вікно з самого початку, для цього треба просто крутити пальцем по спинці котика наліво чи направо – така собі перемотка запису. Подивишся, як ми усі приїхали до Вікна, коли я зламав телескоп. Та ще була вистава!

   І Герхард посміхнувся і зник, уже остаточно. Все, - подумав я, - даю собі слово, що більше ніколи в житті не звернуся до Жори, а що він сам не буде більше зі мною розмовляти  – то це факт. Ну дуже вже він боїться тої чистки пам’яті та забуття десь у шухлядах вічності. І я, все ще трішки трясучись від пережитого Жорою переляку, вхопив котика і давай шукати ту виставу.

   І вона дійсно була чудова! Я швиденько докрутив перемотку на початок  і ось що побачив. До Вікна, де все ще валялося пів платформи та тягач, підкотив той самий розкішний трейлер з лев’ячою мордою на капоті. Він зупинився на краю зони видимості Вікна і з кабіни швиденько вискочив Герхард в своїх гавайських труселях і футболці з Мікі, але вже доволі брудних.  Публіка за Вікном покотилася від сміху, а Герхард помахав усім рукою, посміхнувся, підібрав пульт управляння тягачем і почав відводити його кудись у зарослі кущів, щоб не заважав.

   В цей час до Вікна вийшов Коля, міцно тримаючи за ручки Барсіка з Лізою, всі троє зачудовано, роззявивши роти, дивилися на землян. Потім вийшла Сура, вбрана в свою зелену з золотом сукню, причесана, прекрасна та велична. Слідом за нею Оля дуже обережно вивезла блакитну коляску з малюками, які вочевидь спали.

   Сура чемно вклонилася землянам, потім дістала з кишені ноутбук і показала його Вікну. Там щось було написано англійською мовою, я не бачив добре, зате земні спостерігачі пречудово бачили – і зааплодували, посміхаючись. А Сура почала той напис читати – англійською мовою! Я, звісно, цього не чув, зате розумів по артикуляції. От яка розумничка, часу даремно не втрачала, а вивчала англійську мову по комп’ютеру! Як я зрозумів, Сура дякувала землянам за всі подарунки, за те, що вони так різко та вражаюче змінили її тяжке життя на краще. Вона навіть дякувати та вклонятися вміла з достоїнством та благородством – ну справжня королева!

   В цей момент Коля раптом чхнув, а Барсік, який мабуть давно очікував слушного моменту, вирвався з його рук і стрімголов, як куля, кинувся до Вікна, з наміром опинитись по той бік – і з усього розмаху врізався в невидиму перешкоду. По Вікну потекла кров, а Барсік відвалився від тої підступної поверхні з роз’юшеним писком і відчайдушним плачем. Зате Вікно перевірив на міцність! Сура з першу мить дуже злякалась, але швидко оговталась, підхопила синочка і почала заспокоювати  його та витирати личко вологими серветками. Але ті крики  розбудили немовлят, які теж почали репетували не менше за брата, бо Оля почала гойдати коляску з такою амплітудою, що я злякався, щоб малята не вилетіли назовні. Одна Ліза весело реготала, все так само міцно тримаючись за коліну руку. Ну і все – які тут відвідини з таким сімейством? Герхард, сміючись, сказав саме це жестами та мімікою – і повіз всю кагалу додому. Потім він повернувся за інструкціями з ремонту, але я того не дивися – навіщо воно мені.