15. Зоря зійшла насправді.

   І в ефірі Землі настала тиша. Вікно показувало тільки дерева, які мовчки хиталися од вітру, половину платформи і тягач, що кулькнувся носом в землю, відвалившись від Вікна, та довготривалий захід світила Перл. Американці по-тихому почали обробку тих даних, які встигли принести деякі безпілотники,  хоч більша частина автоматів залишилась зачинена за Вікном. А я дуже захотів побачити, що ж там діється на герхардовому подвір’ї - і взяв до рук пульт управляння своїм власним вікном спостереження.

    Звичайно ж, все, що потрапило в моє поле зору, було завалене контейнерами та різноманітними  авто – трейлерами, деякі з яких були надзвичайно шикарними, з тигрячими пащами спереду та яскравими малюнками на боках – явно подарунки багатіїв, вантажними фурами, фургонами, тягачами, тракторами, підйомними кранами і був там навіть невеликий бульдозер – повний фарш! Герхард за тиждень заволодів неабияким автопарком! Тільки хто б йому ще й дороги побудував.

   Частина контейнерів стояла близько, доволі упорядковано, а частина просто валялась як попало на чималій площі, і я так зрозумів, що перші були дійсно потрібні речі, замовлені заздалегідь герхардовим менеджером, а другі - подарунки землян, від душі, але мабуть всілякий непотріб або дублікати. Що Герхард перевіряв кожен контейнер самостійно – я не сумнівався.

   І на почесному місці, на тому самому, де колись був килимок Сури, а пізніше камінь, підозріло схожий на диван, а ще пізніше дика хижка дикого сімейства – стояв пречудовий автономний будинок, збільшеного формату, саме той, що передали баскетболісти. Неподалік трішки криво стояв стандартний будиночок Корбута – мабуть не встигли вирівняти ділянку.

   А що ж мешканці? Коля колупався у відкритому контейнері неподалік – щось там шукав. Ліза та Барсік  сиділи на здоровенному персидському килимі, заваленому іграшками, вони не плакали, а тільки кліпали очицями, позіхали и пхикали – у них вже не було сили навіть на плачі. Поряд з ними сиділа Оля і теж мала не кращий вигляд – утома та безсоння зробили її ледь не бабцею. Навіть немовлята не репетували, бо роти у них були зайняті – вони, як маленькі, але потужні насоси, смоктали земне дитяче харчування з відповідних пляшечок. Плакала одна Сура, тримаючи обома руками ті пляшечки і з жахом дивлячись на своїх дорогоцінних чад, які їли хтозна-що. Але діточки висмоктали все, відпали від пляшечок, як ситі п’явки від своєї здобичі, і моментально заснули. Сура почала копирсатись у купі пакунків з текстилем, яка була навалена горою поряд з її кріслом, щось там шукала, я тільки розгледів якийсь одяг, ковдри, постільну білизну – всілякі жіночі цікавинки .

   Тут в полі зору мого вікна з’явився Герхард, вже трішки бадьоріший, він діловито оглянув свої володіння, потім сповістив своїх, що Вікно зачинилось, чим надзвичайно порадував сімейство, потім поцілував Суру, попестив Лізу з Барсіком, сказав усім щось заспокійливе – і всі одразу ж заспокоїлись. Ліза та Барсік тут же закрили оченята та повалились на іграшки, Оля та Коля обережно взяли їх на руки і понесли в свою хижку, яка ще стояла на місці. Сура витягла з тої купи якісь пакунки і поміняла немовлятам підгузки та одягла на них блакитні в котиках спальні мішечки – дарунок землян. Малята навіть не дриґнулись, так міцно спали. Тоді Сура взяла ковдру в велетенських червоних трояндах, замоталась в неї і просто впала на своє плетене крісло -  і в ту ж секунду теж заснула. Герхард нічим не вкривався, а просто репнув у своє крісло з діркою для хвоста і гучно захропів  - я цього не чув, зате бачив, як здригається його шия.

   І тут, на ще світлому небі Перл вже почали проступати зорі і! На самому краю свого вікна спостереження я помітив ту саму зорю, яка мабуть трішки спізнилась. Це була навіть не зоря, а щось більше, неначе наш Місяць уповні, тільки в декілька разів менший. Щось Герхард наплутав з тою зорею, мабуть дуже поспішав і не дочекався.

   Американці ще трішки показували трансляцію з Вікна – а потім взяли і припинили – без коментарів. Досить, шановні земляни - надивились. Президент виступив з заявою, що подальше спостереження за Вікном на Перл тепер входить до стратегічних інтересів США і має бути засекречене. Світова громадськість, звичайно ж, обурилась, поверещала трішки – та й затихла. Таки Герхард молодець, що вибрав той Ченців курган в Іллінойсі, тепер безпека Вікна в надійних руках, а воно йому ще згодиться майбутньому, і не раз, мені так здається.

   В цей самий час повернувся з «відрядження» мій Жора, що я відразу відчув по хвилі оптимізму та задоволення, яка мене враз огорнула.

   - Ну що, Максік!  Доповідаю! – радісно сказав він. – Нікого з твоїх дітей, онуків і правнуків не вкусив ніхто – ні собака, ні змія, ні навіть комар! Ніхто не втопився, не впав з велосипеду і не збив коліна! От!

   - Ну молодець! Дякую за службу! І будь ласка, продовжуй слідкувати за ними! Ти ж чудово знаєш, що моя сім’я, мої дорогоцінні нащадки значно важливіші для мене, ніж я сам.

   - Та знаю,  - сказав Жора, - саме тому я і слідкую за ними, хоч це і не входить в мої професійні обов’язки, але що поробиш – раз вже ти мене виявив, чи то викрив, то я не маю права не виконувати твої накази.

   - Ну і продовжуй слідкувати, я тобі буду дуже вдячний, - сказав я, а в самісінькій глибині своєї свідомості, з надією, що Жора туди не добереться, я подумав, що в результаті я матиму виграш від збільшення власної свободи та спокою.

   Я ще декілька разів заглядав в своє вікно спостереження, але на Перл всі продовжували спати, тільки трішки змінювали пози – навіть немовлята, тому і я завалився в ліжко також, бо теж мало спав весь тиждень. А вранці, ледь прокинувшись, я бігом схопив свого котика – і от що побачив.