13.1. Продовження спілкування.

   Далі було багато цікавого. Через декілька днів Герхард привіз до Вікна усю компанію на возі, але за цю мандрівку сімейство стомилось ще дужче, ніж за попередню – усіх розтрясло, немовлята у Сури та Олі на руках репетували всю дорогу без упину, Герхард та Коля йшли поряд з Васьком і несли в заплічних корзинах старших дітей, то тільки вони й почувалися пречудово і розглядали все навкруг з цікавістю.   

   Сурі вочевидь було зле від тряски та лементу малят, але вона чемно привіталась і показала публіці за Вікном свій винахід  - здоровенний блокнот з домотканого полотна, в жорсткій обкладинці з цупкого пальмового листя.  Герхард гордовито посміхався, піднімав догори великого пальця – хвалився жінкою, красунею та ще й розумницею. Та і усе, компанія зразу ж і подалася додому, хоч Сура і розглядала все, що за Вікном, з великим інтересом і навіть з жадібністю, наче хотіла все запам’ятати, чи то зрозуміти – що ж воно там таке?  Але що поробиш?  Дітки так репетували-випиналися, що аж посиніли, підозрюю, що не просто так. Адже Герхарду саме те й потрібно – щоб Сура не з’являлась біля Вікна, поки він копирсається в архівах Перлини та вивертає з поза вимірних капсул потрібні йому древні замки та міста, а Бовдур вивчає англійську мову для підтримки його іміджу, як дикого ящера.

    А Заврус тим часом нарешті второпав, що англійські слова складаються з літер, тому був дуже незадоволений і лаяв мову землян. Він вже трішки навчився «розмовляти» з спостерігачами,  малюючи слова на найбільшому камені,  що слугував дошкою, та доповнюючи їх малюнками, мімікою та жестами.  Всі інші каменюки він вже не використовував, бо потихеньку переписав вуглинами всі ті слова в сурин блокнот.

   Не дуже пам’ятаю послідовність цікавих подій, але здається, запитання землян про будову ящерів та неможливість появи потомства у таких різних видів, як люди та ящери, був одним з перших. Заврус розсміявся і знову поколихав уявних малят і показав два рази низенько від землі – факти говорять самі за себе, навіщо дурні запитання? Потім пояснив будову свого тіла.

    Намалював ящера, потім знизу провів риску і зробив руками рух, наче відкриває по тій рисці хвірточку всередину. Потім домалював там все, що треба, точнісінько таке, як у чоловіків. Зробив рух руками, наче закриває – і стер статевий орган. Все ясно? Але земляни попросили продемонструвати  намальоване на собі. Заврус знову засміявся і у відповідь попросив того, хто це запитав,  вийти наперед, зняти штани і продемонструвати свою будову. Той, звичайно ж, відмовився, а всі присутні та численні глядачі по всій Землі зареготали.  У кого одяг, а у кого спеціальна будова, але деякі речі треба ховати,  чи то з етичних міркувань, чи просто задля захисту важливого органу від агресивного навколишнього середовища.

   - А що? – подумали експерти, -  На Землі жили і ящери, і люди, просто в дуже різні часи.  Ми породження одної планети, тому схрещення  цілком допустиме,  при деяких умовах. Мабуть, на Перлині вони склалися саме так - сприятливо. Отак Герхард і обдурив земних науковців. Нічого там саме собою не зав’язалося б, спільне потомство Сури та Герхарда - це  результат високорозвиненої генетики спільноти Розумних, але землянам про це знати ні до чого.

   Хтось із землян звернув увагу на блискаючі золотом каменюки. Герхард зневажливо копнув ногою каменюку розміром з футбольний м’яч і помацав руками лезо своєї мисливської сокири – тверде, гостре,  а це жовте – гидота, а не метал, дуже м’який, тільки й годиться для того, щоб робити з нього нитки та вишивати жінкам сукні. Земляни поцікавились, чи багато на Перл такої «гидоти», на що Заврус відповів, що повно і викотив з того самого кам’яного осипу ще декілька золотих злитків, різного розміру. У землян запалали очі, а деякі аж похлинулися слиною.

   Якось Заврус намалював карту – материк зі своєю хаткою і гірським кряжем, а через море – далеко-далеко, зобразив інший континент і там купу зруйнованих древніх міст. Там колись жили дуже розумні та високорозвинені ящери – його одноплеменці. Потім намалював трон, підозріло схожий на трон з Гри престолів, а на ньому грізного ящера з баняком на голові, з якого стирчала антенка.  Далі зобразив численне потомство того царя і на одного з них тицяв пальцем і гордовито бив себе у груди –  всі зрозуміли, що перед ними не аби хто, а нащадок великого правителя ящерів.

   Тоді хтось поцікавився, чому Заврус, коли вперше побачив Вікно, то не був занадто шокований, вірніше тільки трішки злякався в перший момент, але швидко заспокоївся. І всі побачили відповідь, знову ж таки записану на камені деякими словами, а більше малюнками, жестами та мімікою.  По-перше, Заврус злякався тому, що дуже часто ходив на полювання мимо цієї скелі, і ніякого Вікна не бачив – тут була просто пласка скеля, от така – і показав каменюку кольору тої глини, з якої був колись побудований Ченців курган в Іллінойсі.  А по-друге, про такі Вікна він чув ще від свого дідуся, але були вони не на цьому континенті, а на іншому, звідки сам Заврус родом. Але тих Вікон давно ніхто не бачив, їх було зруйновано дуже давно, залишились тільки легенди.

   От саме за часів Великого Правителя Ящерів, предка Завруса, на Перл було багато всього цікавого – і такі от Вікна в інші світи, і вози без коней, і навіть літаючі вози – Перл колись була дуже могутня та славна планета, але все те давно згинуло. Яким чином саме це Вікно опинилося на тут та ще й збереглося  - Заврус не знає.

    Пізніше Заврус захотів познайомитись з життям людей на Землі і йому почали показувати документальні та пізнавальні фільми.  На цьому етапі спілкування Сура вже не могла противитись цікавості і знайшла спосіб зрідка відвідувати Вікно – вона навчилась скакати на Ваську верхи! Погодує малят, залишить їх на Олю з Колею і гайда на пару годин до Вікна. Мабуть до того часу Герхард впорався зі своїми зруйнованими містами і сам підкинув їй ідею з Васьком. До того ж, Сура сама повинна була побачити сонячні батареї, пральки, електро-плити та інші чудеса Землі – щоб взнати, що це таке і прагнути цього усім серцем.