13. Спілкування.

13. Спілкування.

   А через ніч, яка на Перл тривала ледь не земну добу, Заврус таки ощасливив зацікавлене та спрагле на новини з Вікна людство. Чистий, прекрасний,  виблискуючи золото-зеленою дрібною лускою, схожий на гігантський ізумруд (таким його земляни ще не бачили), Заврус діловито вийшов з лісу на галявинку перед Вікном. Спершу привітно помахав рукою спостерігачам, потім з невеликого мішка вивалив за землю купу якихось білих камінців різного розміру і почав розбирати кам’яний осип з одного краю Вікна. Він щось там вибирав, викидав набік якісь камені, деякі з яких підозріло поблискували, неначе були з золота, деякі витягав, розглядав, поки не зупинився на кількох великих каменях, з хоч одною пласкою та рівною стороною. 

   Потім Заврус витяг одну каменюку  у центр галявинки, взяв білий камінчик і намалював на пласкій грані - себе! Умовно, приблизно – але зрозуміло. Потім намалював якийсь знак поряд – щось схоже на ієрогліф чи клинопис. Публіка за Вікном та все людство слідом ошаленіло: «Ящір навчає людей своєї мови! А!» Всі кинулись те знімати і перемальовувати у блокноти. Моментально хтось з присутніх теж намалював  на великому листі паперу умовного ящера і підписав малюнок – «pangolin». Заврус тицьнув у того розумника пальцем, кивнув головою і вивів знизу під своїм значком англійське слово pangolin, що означає «ящір». Ну і пішло-поїхало.

    Землянам було значно легше, бо в них були всілякі камери, екрани ноутів та блокноти, зате бідний Заврус дуже скоро заморився викочував все нові і нові каменюки перед Вікно та записувати на них все нові і нові англійські слова. Через деякий час Заврус витер піт з лоба, показав рукою на світило, що вже високо піднялося над горизонтом, зробив декілька жувальних рухів щелепою, помахав рукою і почалапав додому.

   А мені стало страшенно цікаво, чи ж знає Сура про Вікно і спілкування з землянами. Звичайно, повинна знати, адже саме заради неї Герхард і затіяв всю цю циркову виставу з Вікном, тільки задля того, щоб якось легалізувати появу сонячних батарей та пральних машинок на Перлині. Отримавши дозвіл Ради Розумних на контакт з Землею, він міг мовчки накидати того всього добра скільки завгодно – але ж якось треба пояснити все те тепер дикій Сурі!

   Ну я і скористався котиком, відкрив своє власне вікно спостереження. Давненько я не заглядав на Перлину! Сура сиділа в затінку дерева в своєму кріслі і колихала дві плетені з лози корзинки, що були підвішені до гілки дерева – там мирно спали два крихітні братика. Герхард обідав -  з апетитом обгризав смажену бичачу ногу, сидячи в такому самому плетеному з лози кріслі, як у Сури, тільки з діркою для хвоста. Поряд Коля вправно та швидко плів з лози щось невелике – а, маленький стільчик! А де ж Ліза з Барсіком? А он де вони, бігають трішки поодаль і виривають один у одного із рук інший маленький стільчик з лози – вже готовий. Ну звичайно, це ж діти, дочекатися другого стільчика у них просто не вистачає сили.

   Сура без кінця поглядала на Герхарда, явно з нетерпінням чекала, поки він поїсть. Упоравшись з ногою, Герхард взяв зі столику поряд ще якийсь фрукт, схожий на ананас, і за два укуси його проковтнув. В цей час з хатинки з посмішкою на простому, але милому обличчі  вийшла Оля і простягла Герхарду полотняний рушник з вишитими краями. Мама! Візерунок був майже український, тільки замість півників в рядочок там були вишиті такі самі умовні ящери.

   Герхард не схотів скористатися рушником, показуючи, що руки дуже брудні і пішов до струмка. Там він спокійно помив руки, пащу, повернувся і тоді вже витерся. Потім похвалив Олю за чудову роботу (вона аж зашарілася) і пішов в бік дітей, які вже просто билися до крові за той стільчик. На жаль, моє вікно спостереження теж було німе – але що галас стояв на пів Перлини – то було ясно і так. Герхард щось сказав дітям, спокійно забрав той стільчик розбрату і всівся в своє крісло, полегшено зітхнувши, і нарешті почав розповідати про спілкування з людьми за Вікном. Що він казав, я не знав, але по його жестикуляції та реакції Сури здогадатися було неважко – розповідав геть чисто все. Сура слухала з захватом, ледь не відкривши рота, очі її палали і від цікавості її ледь не рвало на шматки. Цікаво, а як Герхард пояснює раптове відкриття того чарівного Вікна в інший світ на їх планеті? Мабуть, це не так і важливо, подумав я, адже Сура «знайома» з розвиненими прибульцями, які по легенді її минулого життя практично знищили все населення Перлини. Але схоже, що вона зовсім не боїться істот за Вікном, адже вони були дуже схожі на неї. Мабуть, і вигадані прибульці теж мали зовсім інший вигляд, то чого ж боятися? Але даремно вона так думала!

    Я особисто вже пожалкував, що порадив Герхарду це Вікно-Браму, він не здогадується, які у нас досі існують покидьки, які терористичні організації, а особливо релігійні фанатики, які знищать будь яке чудо Всесвіту, не моргнувши оком, тільки задля своїх переконань. Мені так хотілось обговорити це з Герхардом – але він сам являвся, коли хотів, мабуть, зараз в нього було багато роботи – ніколи ляси точити.

   Наступного ранку взаємне навчання продовжилось і тривало десь з тиждень. Але раптом трапилась подія, яка взагалі підняла все людство на дибки, а ті самі релігійні фанатики здійняли справжню войовничу істерію з закликами скинути атомну бомбу на те сатанинське Вікно, бо через нього рептилоїди захоплять Землю, вб’ють усіх чоловіків, а жінок зґвалтують, задля розведення бісівського племені.  

    В той день спілкування відбувалось, як завжди, але раптом Заврус завмирає, наче прислуховується до чогось і стрімко щезає в заростях лісу. А на галявину виходить предивна для землян, але не для мене, компанія. Коля несе за плечима в двох вузьких плетених корзинах Лізу з Барсіком, які сидять сумирно, наче усвідомлюють  відповідальність моменту.  Далі йдуть Сура з Олею, у кожної до грудей великими хустками примотано по немовлятку. Всі прибулі явно стомлені, але очі у всіх палають від цікавості та захвату. Візитери підходять близенько до Вікна і Сура піднімає руку в привітанні, посміхається, і всі троє людей вклоняються публіці за Вікном, приклавши руку до серця. А з того боку всі наче з’їхали з глузду, всі кричать одночасно : «Королева рептилоїдів!», «Подивіться, які у них діти – це ж справжні жабенята!», «Такого просто не може бути – це ж різні види!», «Ой, і яка ж вона красуня!» і таке інше.