12. Дикий ящір.

   Ну от і почалася вистава  - явлення дикого ящера широкому загалу глядачів на планеті Земля.  Онлайн я проґавив, дивлюсь запис. Тихо так спокійно, ледь не насвистуючи,  на галявинку перед Вікном виходить Герхард в личині мисливця – брудненький, з двома здоровенними мертвими щурами на шиї і сокирою наперевіс. Раптом погляд його падає на Вікно. От точно Жора має рацію, ну таке хитрюще стерво той Герхард, так гарно уміє прикидатись!  Він падає на землю, з жахом підводить голову, щелепа його відвисає, метровий язик вивалюється назовні а очі вилазять із орбіт. Тоді хутко, але накарачках ховається в прилеглі куширі. Потім обережно визирає з них. З часом розуміє, що все те страхіття, що за Вікном, звідти не вилізе і вже майже спокійно виходить і починає мацати поверхню Вікна своїми гнучкими, закривавленими щурячою кров’ю пальцями. Вираз морди обличчя в нього робиться зацікавленим, він уважно розглядає істерику за Вікном.

    А з цього боку Вікна вчені за компами, журналісти з камерами, військові з автоматами – всі повирячували очі і вказують пальцями на гігантську ящірку, хто плаче, хто сміється, деякі простягають руки з привітанням до брата по розуму, деякі лізуть під стіл, а найсміливіші дами вже шлють йому повітряні поцілунки – зате всі навіть не кричать, просто верещать від захвату.

   Герхард теж починає посміхатись і повторювати жести публіки за Вікном – тиче в них пальцем, посміхається, привітливо махає рукою. Потім підбирає сокиру і спокійнісінько чалапає в бік своєї садиби, похвицюючи хвостом. За Вікном піднімається страшенний лемент – всі присутні жестами намагаються затримати ящера, просто благають. Він розуміє їх бажання, зупиняється на хвильку, піднімає руку на рівень свого плеча, потім  робить вигляд, що тримає щось біля грудей обома руками і колише те уявне щось – усім стає ясно, що то жінка з немовлятами. Тоді показує два рази рівень низенько над землею (дітки) і починає робити жувальні рухи своєю страхітливою щелепою, вказуючи одночасно на щурів. Все ясно – у людини сім’я чекає на свого годувальника, нема коли йому розводити тут пусті теревені. Тоді ящір махає спостерігачам «па-па» і спокійно покидає сцену.  За Вікном чутно одноголосий стогін розчарування.

   І ну звичайно ж, Герхад на міг не поцікавитись моїм враженням від вистави.

   - Ну що, Максику, як тобі дикий ящір-мисливиць?  - запитав він, як завжди неочікувано з’явившись посеред моєї кімнати.

   - Та краса і повний успіх! Слухай. Герхард, в тобі загинув пречудовий актор!

   - Чому загинув – він в мені живе, це одна із складових моєї професії, - відповів він.

   - Але мені здається, що ти трішки переграв – у тебе і жести, і міміка абсолютно наші, земні, неначе ти дійсно якийсь мисливець з Аляски чи щось таке. Насправді ти виказуєш свої почуття зовсім інакше – кому це не знати, як мені.

   - А як-же, я ж спеціально вивчав вашу міміку, що бути зрозумілим землянам, особливо американцям. Ну то таке. Я от хочу тобі сказати, що в наступні мої візити до Вікна буду вже не я, а мій біоробот – точнісінько такий. Довелося купити, хоч це страшенно дороге задоволення. Просто я не маю часу робити вигляд, що місяцями вивчаю англійську мову і одночасно навчаю землян нашої древньої мови – в мене купа роботи!

   - Що, торгуєш пташками? -  спитав я.

   - Так, раніш я був тільки адвокат та сім’янин, а тепер ще й торгівець. Продаю і птахів, і бджіл. Як виявилось, у нас бджоли теж колись були, а потім вимерли як вид, але спомини лишились. І деякі наші олігархи вже жерли все, що є у Всесвіті – а от меду ще не куштували. І дуже хочуть. Ну, а коли вже я маю дозвіл на співробітництво з Землею – то чому б мені не продавати бджіл, а до них у комплекті треба відповідну рослинність, та ще довідник бджоляра-початківця – то грошики в мене трішки вже завелись. Звичайно, на Землі торгую не я сам, а біоробот-людина, я його ще раніше прикупив, він і працює на Землі бізнесменом, скуповує тих папуг, бджіл, продає золото, рідкоземельні метали, грає на біржах -  ну все таке інше. 

   - Ні фіга ти розвернувся! - вразився я. - І так швидко.

   - А що поробиш, треба вертітися. Скоро на небосхилі Перлини з’явиться яскрава зірка, а по легенді в цей час Вікно стає Брамою. І мені до того часу треба мати багато земних грошей, щоб купити все, що потрібно. А найперше! О боже! Одноразові підгузки! Моя найбажаніша потреба! Ну і всього два отих твоїх автономних будиночка, один стандартний, які вже виготовляє Гербут – для моїх  біороботів-прислужників,  Колі та Олі. А інший такий точнісінько, тільки більшого розміру, щоб я там міг вільно поміститися.  Я вже їх замовив і оплатив,  до сходу зорі повинні закінчити, сподіваюсь. А надалі я хочу облаштувати справжній автономний палац для своєї родини, і потім буду дарувати по такому будиночку кожній своїй дитині на повноліття.

   - Так от чого Вікно має діаметр майже п’ять метрів!  - вигукнув я. – Ти заздалегідь це вже обдумав - щоб будиночок потрібного розміру проліз!

   - А то! Я вже так мрію про комфортне життя на Перлині, щоб мати змогу кожен день помитись та не морочитись з тим багаттям! Дим, кіптява, та ще й якісь комахи завелись у ліжку – це просто жах! Ну вже скоро! Бо я вже реально забодався – зараз живу на три особи, а скоро буду на чотири.  Адвокат із спільноти Розумних, дикий мисливець-сім’янин,  одночасно  робот бізнесмен-людина на Землі, а ще буде робот ящір-переговірник у Вікна. А за роботами я маю хоч краєм ока стежити, щоб чого не трапилось. Бо вони хоч і діють самостійно, а все одно в неоднозначній ситуації можуть запанікувати. За одним я поки-що встигаю наглядати, а за двома вже буде важче.