11. Зоряна брама.

   Отож сиджу я, пописую, а Жора від неробства став якийсь злий та роздратований.

   - А твій Герхард оженився на Сурі з-за Перлини! От! Він занадто довго шукав багату наречену, але ті дами, які володіють планетами,  дуже вже вибагливі, чоловіки  без спадку їм не потрібні! -  якось аж задуже емоційно сказав він. 

  - Тю! А чого з такою відразою? – спитав я. -  Може і з-за Перлини, але потім він Суру дійсно покохав! Вона ж не така дурепа, щоб так помилитись, Сура дуже тонко відчуває кожну душу, яка тільки не трапляється на її шляху.

   - Він хитрий та підступний, той твій Герхард! Суру з Перлиною хутко підхопив в такому от її скрутному становищі – слабку та безпомічну!

   - Нічого не підступний – він шляхетна особа, про Суру піклується, спільних діточок забезпечує – а що ще жінці треба?

   - То ти її врятував, ти! Ти забув? А Герхард твій зробив з богині та рабиню! – уже десь на задньому плані моєї свідомості продовжував бурчати Жора.

   Чим би його зайняти, подумав я, а то зовсім сказиться від неробства. Роботи, вони теж особистості, треба щось негайно вигадати.

   - Жора, а ти можеш на деякий час покидати підзахисного? – спитав я.

   - Ніколи і ні в якому разі.

   - Ну ти ж  покидав мене, коли їздив на модернізацію?

   - Ну то був виключний випадок, - буркнув Жора.

   - Так от у мене теж виключний випадок! – сказав я. – Почалось літо, мої діти, онуки та правнуки наражаються на небезпеку перегрітися на сонці, отруїтися, бути вкушеними кліщем, змією, тощо. Тому я БАЖАЮ (наголосив я), щоб ти на літо відбув у відрядження по захисту моєї сім’ї, -  сказав я і ледь не скоромовкою додав, - а за мною будеш спостерігати віддалено!

  - Слухаю та повинуюсь, о мій падишах! – зразу повеселішав та зажартував Жора і хутко зник з моєї голівоньки. Ух ти, нарешті! Ніякого внутрішнього роздратування, а тільки тиша та спокій! Пишу. На Перлину ні ногою – ні ментально, ні через котика.  

   І от нарешті заявляється Герхард, він розвалився в своєму кріслі, заклавши одну ніжку на іншу. Морда обличчя у нього надзвичайно задоволена – я вже навчився розуміти його міміку.

   - Ну що, Максику, ох і заварив же я кашу!  - посміхаючись сказав він, помахуючи верхньою ніжкою.

   - Слухаю з уважністю! Ти вивчав Землю? Ну і як ми тобі?

   - Ой, та що там вивчати, я її давно вже вивчив, ще як тебе перший раз зустрів – чи й не біном Ньютона.  Не в тім річ! А в тім, щоб легалізувати моє з вами співробітництво, що було надзвичайно складно! А, ледь не забув, а чого ж ти не питаєш? Я ж уже татусь чотирьох пречудових діточок, маю ще два хлопчика, -  посміхнувся Герхард на всю пащу.

   - Поздоровляю, друже! – сказав я. -  Щиро радий за тебе та за Суру – тепер Перлина буде заселена. З часом.

   - Ага, дякую, але аж дуже з часом, на жаль. Ну слухай далі. Перше. Річ у тім, що всі контакти членів спільноти Розумних  з Землею, як з планетою невизначеного статусу – заборонені, але я апелював до того, що Перлина тепер дика планета, згідно з нотаріально завіреною заявою її власниці Сури, яка згодилась саме на такий варіант реабілітації – тобто повна дикість та відсутність контактів з членами спільноти Розумних і навіть згадки про них. А от ще одна дика планета, а саме Земля, цілком має право контактувати з іншою, ще більш дикою - Перлиною. Значить, перша  юридична перешкода подолана.

   По-друге, я почав давити на жалість і показувати всьому тому начальству записи епізодів з життя Сури – всього того збиральства, репетування дітей, прання пелюшок, варки борщу на вогнищі – слухай, всі ридали навзрид, так їм було шкода Сури!

   - Ще б пак! Я сам ридав,  - сказав я.

   - Я ж просив у них тільки примітивні побутові прилади, виключно для полегшення життя Сури, нещасної жертви нгоа та демона-убивці. А от уже скиглити та вмовляти я вмію – це одна зі складових моєї професії.  А по-третє,  - продовжив Герхард,  - я, як адвокат та законний чоловік власниці, підписав документ, що контакт буде нетривалим,  всього декілька сотень стандартних років, поки науково-технічний  розвиток Перлини не зрівняється з розвитком Землі.

   - А як ти плануєш перервати той контакт? І яким ти взагалі його бачиш? – спитав я.

   - Е! Отут то якраз і згодяться ті самі твої зоряні ворота! Я спеціально подивився фільм про них, ту вашу класику фантастики. Подивився та вже й забацав крутезні ворітця, такі гарнюні, просто пальчики оближеш! Ну майже такі, як у фільмі,  раз вже вам так подобається, - сказав Герхард. – І управляю ними я, треба контакт – відкрию ворота, не треба – зачиню. І всі діла.

   - Ну і де вони?

   - Ну, одні звичайно на Перлині, тут недалечко, на гірському кряжі, так, щоб трішки було видно наше поселення, задля інтриги, а інші зовсім не на Марсі. Марс з вашим рівнем розвитку справа не швидка, а мені сонячні батареї та пральні машинки потрібні  вже вчора! Другі ворота на Землі, звичайно, а де ще, їх скоро побачить весь світ, експедиція для поглибленого вивчення піраміди Кахокія в штаті Іллінойс вже розпочала роботу. Слідкуй за новинами! Гвалт підніметься страшенний!

   - Ну і чудово! Зате тепер ти матимеш змогу продавати нам якісь свої дзеркальця та намисто, а купувати у нас замість того щось корисне, припустімо золото та алмази, чи інші копалини.

   - Тю! Максику, який ти наївний! Що з вас візьмеш, окрім аналізів! Немає нічого такого на вашій Землі, чого не існує в велетенській кількості скрізь у Всесвіті! Існують цілі зоряні системи з суцільного золота, або метеорний потік із чистісіньких алмазів. Хочеш, я зараз тобі перекину один, невеликий, ну хоч з відро?