9. Реабілітація.

   Важко передати той стан, в якому я опинився після останньої зустрічі з Сурою. Звичайно ж, заглянути на Чарівну Перлину хоч одним оком у мене не виходило, тому я лаяв себе безперервно, дорікав собі і взагалі ледь не сказився. Жора заспокоював мене тим, що Герхард все залагодить,  що він найкращий адвокат в спільноті Розумних і ніколи не програвав, а вже своє власне життя теж владнає, без сумніву. Ті ящірки взагалі надзвичайно розумна та розсудлива раса, а він – один з перших серед них, тому за Суру я можу бути спокійним.  Це мене трішки втішило,  на деякий час.

   Але часто ночами, в повній тиші, я намагався не побачити Суру, а хоч би тільки відчути її емоційний стан.  Що там тої відстані, яка розділяє наші планети, то в трьохвимірному просторі далеко, а в реальному, одинадцятивимірному( як стверджують математики),  то все поруч, все скручене в якусь величну Троянду Всесвіту, компактну та прекрасну.  Ну, є у мене таке відчуття.

     «Сура, Сура, як ти там?» - напружено думав я і намагався відчути хоч щось. І нічого. Вірніше, я відчував спокій і, схоже на те, що сон. Ну так, мабуть то і є та сама реабілітація,  щось на зразок медичної коми, але що Сура в безпеці і під доглядом – те я усвідомив і заспокоївся.  Залежність – страшна штука, сам знаю молодого парубка-алкоголіка, якого родичі тримали примусово цілий рік в реабілітаційному центрі. Він так мріяв скоріше вирватись звідти, так рахував дні до волі. І що? Вийшов, тиждень витримав, напився до чортиків і! І самостійно пішов в той центр знову – сам! 

   І ось -  нарешті! Почалося все з доволі дивного сну.  Я швидко біжу лісом, через чагарники,  повалені дерева, перестрибуючи струмочки, серце шалено калатає  в грудях – я весь в тривозі! Одна думка постійно крутиться в голові: «Як вони там!» Хто вони? Не знаю. Наступна думка, якась невиразна, не дуже зрозуміла. «І навіщо мені було йти на луг за отим? Вистачило б отого і отого» Що таке ті «оте»? Не знаю. «Але без отого борщ зовсім несмачний!» - наступна думка. Ага, значить ті «оте» – то овочі. Але я ніколи не збирав бурячки в лузі, а саджав в городі, або купував в магазині.  Я все ще вважав, що бачу сон про себе!

    Аж поки я не  вирвався з лісу на галявину. І оба-на! Та це ж сурина галявина! От ново побудований гірський кряж, а на місці каменя-дивану стоїть дерев’яна хижка, крита очеретом! З хижки чутно голосний дитячий плач.  Моє серце ледь не вискакує з грудей і от я тремтячими руками відчиняю хитромудру застібку на дверях, влітаю в хатку – і падаю на підлогу, перечепившись через поріг.  Ні, то Сура падає на підлогу, з плечей її падає висока вузька корзина з якимись фруктами і овочами, які розсипаються по підлозі, а мій ментальний привид стрімголов вилітає з Сури і опиняється під столом, накритим строкатою скатертиною. Ух!

    От ще такого не було! Щоб я вселився просто в Суру, як якийсь безтілесний демон! Мене теж всього трясло, і я заховався за кут скатертини, щоб Сура, або дітки мене не помітили та не злякались. Бо Сура вже була зовсім інакша. Ні, зовні вона була така сама, як на першій нашій зустрічі – міцна, мускуляста жінка-красуня,  хоч і вбрана в просту, якусь сільську сукню, ніяких прикрас,  розкішне волосся скручене  вузликом на потилиці, трішки замурзана, зате добряче вагітна. Знову. Герхард плодить нащадків з неабиякою наполегливістю, подумав я. Я сидів тихесенько, визираючи з під столу одним оком і з цікавістю розглядав все навкруг.

   А Сура тим часом розвернула бурхливу діяльність. Спершу зібрала все принесене з підлоги і розіклала здобич у різні миски та горщики. Потім вона виймала по одному Лізу та Барсіка,  які не переставали репетувати, і міняла їм підгузки. Які підгузки –  шматки тканини,  обмотаної де треба і зав’язані вузликом на животиках. Помити діточок перед цим в процедуру не входило. Зате Сура постійно наспівувала щось веселе та заспокійливе, а потім знову посадила дітей в клітку, тицьнувши кожному в руки по якомусь плоду. Малеча  нарешті перестала репетувати, вони з насолодою хрумкали ті плоди гострими білими зубками, які вже прикрасили їх пащечки.  На зелені шмарклі на личках  наслідних монархів планети Чарівна Перлина Сура не звернула ні найменшої уваги.

   Кімнатка була закіптюжена, скрізь валялись якісь речі, казанчики, горщики,  в кутку стояла діжка  з замоченими підгузками, в посередині  жевріло вуглинками  примітивне кострище, обкладене камінням. Ось нащо клітка для дітей! А Сура вже діловито розпалювала багаття, дим від якого частково йшов у отвір в стелі, а частково і в кімнату.  Сура прилаштувала казанок над вогнищем і почала готувати – чистила, кришила в казанок якісь овочі, весело наспівуючи і розмовляючи з дітьми, та весь час поглядала в крихітне віконце.

   І ось очікуваний гість з’явився на порозі,  звичайно ж, це був Герхард. Він посміхався на всі свої ледь не сотню зубів, на шиї його висіли на мотузці декілька якихось мертвих тварин, схожих на гігантських щурів. Сам він був вже не зелено-золотавим, а скоріше кольору хакі – весь брудний,  ще й заляцканий кров’ю своєї здобичі.

    Герхард широко розкинув руки в боки і прийняв в свої обійми Суру, яка стрімголов кинулась йому на груди з радісним  криком «любий!». Дітки теж здійняли неабиякий щасливий ґвалт та лемент, що супроводжувався пусканням зелених бульб з носу. Але Герхард, обіймаючи Суру, та бурмочучи щось заспокійливе,  відразу спрямував свій погляд просто під стіл, в моє укриття,  зіниці його звузились, а посмішка перетворилась в звіриний оскал. Він здійняв одну руку вгору, махнув нею - і все.