8. Материнство.

     Вдома я насолоджувався цвітінням дерев, спостерігав, як сходить город, як радіє кожна насінина,  проростаючи та простягаючи до сонечка перші свої листочки. Тепло, сонячно, радісно – благодать! За вечерею я розповідав Галі та Степану про свої мандри, де що і як, та як люди живуть по білу світу. Мабуть, вони переповідали те сусідам, тому, що з часом   у мене ввечері почала збиратись ціла гоп-компанія слухачів.

    Навіть Петрович почав приходити, він не дуже уважно слухав, зате безперервно їв всілякі пундики, які Степан почав купувати, бо Галя забодалась готувати на таку ораву. І ще він весь час фіксував свій погляд на ознаках «баХацтва», яке з’явилось у мене вдома – як-то каво-машинка, посудомийка, ще там щось, а особливо його нервувала крутезна іномарка, що стояла  за вікном і яку вибирав Степан, а я тільки купив, щоб тому ж Степану зручно було шопінгувати для всієї цієї орави.  

    Якщо до цього часу саме Перович був найкрутіший мужик на нашій вулиці,  бізнесмен та відомий рішала, з двохповерховим будинком та двома машинами,  то тепер, як йому здавалось,  я майже його наздогнав, і це його неабияк чіпляло.

   Тільки один раз Петрович таки подивився мені в вічі і я там прочитав таке: «От ти диви, оце чувирло Максим таки спромоглося розбагатіти,  хоч насправді воно так і залишилось «жалкім, нічтожним чілавєком»! » Це мене неабияк розсмішило. Господи! Як багато люду живуть виключно матеріальним і більше  нічого не хочуть помічати, на жаль.

    З часом ці зборища почали мене стомлювати, але я не знав, як ввічливо розігнати відвідувачів, тому вирішив порадитись з Галею.

    - Ой, та що там думати – ви маєте повне право захворіти, в вашому віці. От я скажу Марусі, що у вас застуда та висока температура – вся вулиця за пару хвилин це буде знати.

  - Дякую, Галю, бо я вже стомився та й про все, що бачив, я вже здається і розповів.

  - Ой, як же ви чудово розповідаєте, Максиме Олексійовичу!  - сказала Галя, а я посміхнувся про себе. З деякого часу всі на вулиці почали звертатись до мене саме так, а не якийсь там Максік або дядько Максим.

  - Ви як розказуєте щось, то я наче бачу все те сама, своїми очима, - продовжила Галя, вимішуючи тісто.

  - А воно так і є, - озвався раптом Жора, який зазвичай мовчав собі, коли я був не один. – В тебе є ще одна особливість – ти дійсно якимось чином транслюєш свої зорові враження прямо в голови інших людей. Міг би бути гарним проповідником – якби схотів, звичайно.

   Я Жорі нічого не відповів, бо звик відповідати йому вголос, навіщо лякати Галю. То ж я  пішов собі у спальню трішки «похворіти» та заодно подумати про всяке-різне, що вже давно мене непокоїло.

  - Жора,  - вже лежачі на ліжку сказав я,  - я і так це знаю. Ще в дитинстві я багато читав і всі вчителі у школі почали використовувати мене, як прикриття, для того, щоб прогуляти якийсь урок – ну там до лікаря збігати, чи дитину куди відвести.  І це гарно виходило! Якийсь шкет-п’ятикласник  переповідає старшокласникам Жуля Верна, Бєляєва або ще щось – а вони сидять тихо, як мишки і уважно слухають. Навіть дзвінок продзвенить – а вони не розходяться, поки не закінчу. Але ця моя властивість аж ніколи в житті мені не згодилась.

  - Просто ти вдарився в науку та техніку, а міг би стати чудовим актором, політиком або священиком,  -  подумав Жора.

  - Ні лицедійство,  ні політика, ні задурювання людям мізків релігією – то не моє, – відповів я,  – але давай поговоримо про тебе. От я згадую всі моменти, коли ти чогось боявся, деяких моїх запитань або бажань. По-перше, ти так і не відповів мені, чому тебе забрали у Валєвського. По-друге, ти дуже злякався, коли я зібрався на фронт. І по-третє, ти зажурився, коли я не схотів заводити любовні інтрижки. От відповідай мені – ЧОМУ?

   - На перші два запитання я просто не можу відповісти, бо через мить мене просто не стане – я розпадуся на хімічні елементи мигцем. Просто ми, Помічники, так запрограмовані при створенні – і не питай мене про це більше!  А на третє питання  відповідаю. Ти ж сам казав! Тоді, як тільки отримав мене від Сури, що ти схотів? Мільйончик-другий – маєш два мільйона, перемоги у війні з ерефією та повного її розпаду – маєш,  вічної молодості – на тобі,  так ти ж сам не хочеш!  Ти кажеш, що ти квітка – а чому не дерево?  Воно кожну весну прокидається, цвіте та плодоносить – і нічого! Мені така алегорія більше подобається.  А подивись он хоч на Розумних, на ту ж Суру. Їй вже не одна тисяча років, а вона пречудово собі цвіте, насолоджується життям і трахкається з усім, що рухається, і ні про яку смерть і не думає! – дуже емоційно відповів Жора.

   - Так що, виходить, що смерть підзахисного дуже шкідлива для Помічника? – єхидно запитав я. – Помічник залишається «нє у дєл» і опиняється знову у сумці Сури?

    Жора тільки мовчки сопів у мене в свідомості, якщо можна так сказати.

 - І ще. Сура живе тисячі років! Ха! Ну й що з того? Поки судилася за планету, заробляла гроші – то і була здоровенька. А як звільнилася від проблем, то швидко занудилася, навіть офігенний секс цілодобово не допоміг! Та ще й з такими красенями та страховиськами – любо-дорого глянути! З отакенними  членами – тільки трішки меншими за Томагавк! – знущався я. – Тільки наркота розвіяла її сум, ледве коні не двинула, добре що я хрін зна звідки відчув, що їй гаплик, та встиг підняти лемент.