7. Адвокат-коханець.

   Ще в Києві, під час нашої з Жорою шпигунської роботи, я помітив, що щось забагато поціновувачів живопису, особливо жіночої статі,  особливо гарненьких, вертиться  навкруг мене. Всі вони дивилися на мої картини (нальоцкані як попало, виключно в конспіративних цілях), та й на мене самого з непідробним захопленням, знову ж таки, невідповідно до реально стану речей.

- Жора, це просто неподобство. – Якось ввечері сказав я.  – Кожен фокус вдається тільки один раз. Невже ти вважаєш мене настільки дурним та пихатим, щоб знову пудрити мені мізки отим живописом, після історії з Гарднером? Що ото за дівзелі з цицькам, які постійно крутяться навкруг мене?

- Нє, не маю уявлення, я тут ні до чого,  - забелькотів Жора, намагаючись виправдатися.

- Та канєшно! Попереджаю тебе перший і останній раз! Нічого наганяти дівчат на мене – всі вони годяться мені в дочки чи онучки і викликають у мене виключно відповідні почуття – як у батька(діда) до дітей! Я тобі, що – педофіл? Та й старших жінок не підсовуй! Я не хочу, я – відцвів!

   Жора тільки мовчки вилупив очі.

- От як ти вважаєш, людина стілець чи квітка?  - спитав я і сам відповів.  – Квітка! Бо стілець неживий, він не старіє, на відміну від квітки, у якої є життєвий цикл, який ніким та нічим не може бути змінений – розквітла, запилилась, дала насіння –і! І засохла! Засохла! Все! Ніякого повторного цвітіння для конкретно цієї квітки – немає!

   Жора ошелешено мовчав.

- Я не хочу бути молодим – а виключно от таким на вигляд, як зараз, тільки здоровим, на деякий час. Я ще не вирішив, на який. Але ніякого кохання, ніяких відносин, ніяких сексуальних радощів! Повторюю – я відцвів!  Сподіваюсь, ти це усвідомив,  - вже трішки м’якше сказав я,  бо відчув, що Жора чомусь зажурився.

   Ну і все, красуні та розумниці мигцем пощезли з мого оточення, як хто пошептав, а я продовжив свої мандри. Де тільки я не побував, відвідав ледь не всі столиці світу, тропічні острови, історичні пам’ятки , курорти, мандрував на круїзних лайнерах, на авто, на верблюдах та пішки.

   Тоді повертався в Україну, провідати дітей та онуків – і знову гайда! Бо вони пречудово обходяться без мене – діти вже бавлять перших онуків, моїх правнуків, онуки роблять кар’єру, всі здорові та щасливі, мої гени пішли в майбутнє, моя У-хромосома разом з моїм прізвищем мандрує у часі  - а що ще людині треба? 

   От тільки Суру я давно не бачу, як не намагаюся. Падлюки інопланетні, полишили мене такого чудового вміння бачити дальні світи, Чудову Перлину  та Суру!  Ну нічого, ось обіцяють сильні магнітні бурі,  треба буде поїхати кудись ближче до полюса,  щоб зарядитись північним сяйвом під зав’язку. Що я і зробив.  Попхався я в такий собі Сааріселькя  - горнолижний курорт в Фінляндії – якраз після сильних спалахів на Сонці, напередодні магнітних бур.

   Ну і що? А ні фіга! Моя душа рвалася назовні, але марно! Намилуюся на північне сяйво, накатаюся на тих лижах так, що замертво падаю в ліжко, сплю, як бабак, але душа моя не в змозі вирватись! Таке відчуття, ніби я знаходжуся в великій пластиковій кулі, в якій  пручайся, перекидайся,  але прорвати її неможливо! От падлюки інопланетні, хай вам грець!

   І з пересердя  я поїхав додому – набридли мені усі ті мандри, набридли курорти та відпочинки, в голові весь час крутилась фраза зі старої пісні «І окурки я за борт швирял в океан, проклінал красоту островов і морєй»  - все, нагулявся! Чи є в світі що краще за рідний дім, та ще й збудований власноруч, обсаджений з любов’ю садом та квітами, такий привітний та прихильний до мене, неначе моя люба дружина досі жива і чекає мене в ньому.  Хом, світ хом!

   Сусіди, яким я доручив наглядати за будинком, трішки зажурились, побачивши мене.

- Ой, Максиме, а ми ж не знали, що ви повернетесь, город ваш засадили, от горечко!

- Та заспокойтесь, нічого я садити не збирався. Окрім того, я хочу, щоб Галя ще й готувала для мене, а гроші на продукти для всіх нас трьох, і зарплатню за куховарство та прибирання я буду вам платити!  - сусіди то знали, що я трішки заробив на своїх картинах, але не мали уявлення скільки.

- До речі,  - озвався Жора, тільки я з задоволенням репнув на диван у своїй оселі.  – До моєї  модернізація ні, але тепер ти можеш взагалі нічого не їсти – я буду поставляти тобі прямо в кров усе, що потрібно людині.

- Ну ти даєш! Як це так – не їсти?  - обурився я.  – А нащо тоді взагалі жити, як ще і не їсти?  Останнє задоволення забрати? До того ж Галя чудово готує.

- Ну, я просто подумав, сказав Жора,  - зараз Розумні здебільшого не їдять, кажуть, що шкідливо, багато всього непотрібного потрапляє в організм з їжею.

- Ну то не моє діло.  – відповів я.

   І завалився спати, солодко та спокійно, як ніде інде.

   І от – нарешті! Мабуть з дому, з мого ліжка існує якийсь канал зв’язку з Сурою, який ніякій інопланетній скотиняці не під силу зруйнувати! Нарешті я знову побачив уві сні і сурину планету і її саму! Ура! Отак вам інопланетні поліцаї  -  дулю з маком!

    По-перше - я ледве впізнав Суру. Вона походжала по галявині навкруг розвалин замку зовсім без прикрас, в світлих шортиках, біленькій сорочці, зав’язаній під грудьми вузликом, в зручних кросівках і коротко стрижена – юна, тоненька та тендітна, немов першокурсниця-відмінниця. Сура явно була в піднесеному настрої і навіть… так, вона просто світилась від щастя!