6. Порятунок Сури

   Якось вночі, в парижському готелі  мене розбудив пронизливий жіночий крик, навіть не крик, а істеричне,  відчайдушне виття, наче передсмертне . «Невже Сура?» - майнула в голові думка, але в уяві я чомусь побачив здоровенну купу цегли та каміння, в якому копирсалась дивна, майже квадратна постать.  Я уважно подивився навкруги – ні, таки це сурина планета і її галявина, але вона вся завалена будівельним сміттям. А, мабуть це залишки того, прихованого в іншому вимірі, замку, здогадався я! Сходи, меблі – все було потрощене та перемішане, а над цією купою схилився величезний  червоношкірий  божище в рогатому шоломі,  він усіма своїми чотирма руками копирсався в купі сміття і раптом вихопив з неї, тримаючи за волосся, худу, як тріска, Суру!

- Це моя планета, моя! - голосно верещала Сура на незрозумілій мові, але я чудово відчував переклад, чи то просто зміст цього верещання.

- Була твоя, а буде моя! Ах-ха-ха! Наркоманка срана! – ревів божище громовим басом, розмахуючи Сурою над головою, як мокрою ганчіркою, одночасно перевіряючи другою рукою гостроту леза здоровецького меча, затиснутого у третій.  І от він піднімає того меча і примірюється вдарити ним Суру просто посередині її жалюгідного тільця. Я заволав вголос і ментально на всі боки, звертаючись до всіх богів Всесвіту та джинів-помічників на Землі.

- Рада Розумних, Жора, Спайс! Рятуйте Суру! Ця страхолюдина зараз її прикінчить!

   В моїй голові щось завертілось, закрутилось, на долю секунди я побачив ментальний образ Жори, потім Спайса, тоді просто якийсь шалений вихор зірок та туманностей, чиїсь уважні очі різноманітної форми та кольору, які роздивляються мене з подивом. І раптом все скінчилося.  Хух! Мене всього трусило від напруги, але Сура опинилась у безпеці, я просто це відчув. Ну нічого собі! От до чого призводить наркоманія – так і зникають боги та цілі цивілізації, а їстівні черв’ячки, або кровожерливі та жорстокі боги заволодівають планетами.

    Я так перенервував за декілька тих хвилин, що мусив добре спустошити свій бар, щоб хоч якось, під ранок, заснути.

   Прокинувся я аж опівдні і відразу відчув, що Жора перебуває в надзвичайно піднесеному настрої. Чого б це?

- Чого-чого, - відразу ж відповів він, - а того! Зараз поясню. Ти прославився на весь Всесвіт!

- Ну прославився, я і так знаю, а тобі чого радіти? – відповів я.

- Е! Я теж маю з того деякий профіт. Поки ти хропів – тебе вивчала купа науковців з усіх куточків Всесвіту і вони класифікували тебе як Розумного! А кожний Розумний просто зобов’язаний мати офіційного помічника,  а не підсунутого кимось нелегально з жалості. Так що скоро я полечу на модернізацію в відповідну галактичну установу!  - Жора аж  світився від щастя.

********

- Максик, слухай сюди, - через деякий час звернувся до мене  Жора. Я скривився, мені не подобалось це моє дитяче ім’я, але мусив мовчати, бо він теж не хотів, аби я називав його Жорою.

- Я на декілька днів відбуваю на модернізацію,  - продовжив він, - так що ти маєш бути максимально обережним – ніяких автомобільних прогулянок, шастання вночі по місту і таке інше.

- Не переймайся, я ж якось прожив майже сімдесят років без тебе – проживу ще декілька днів, - відповів я, - їдь спокійно і успіхів тобі!

  І ось ті дні минулися непомітно і Жора повернувся -  я це відразу усвідомив по хвилі задоволення, гордощів та невимовного щастя, що сповнили і мене, як електризація через вплив.

- Ой, Жора, тебе радість переповняє, аж через край б’є! Що там таке було, давай, розповідай!

- Хех!  - уявне обличчя Жори в моїй підсвідомості розплилося в задоволеній посмішці, - та я тепер  прилад  найвищої, сертифікованою Радою Розумних серії! Рекомендований для безстрокового використання для всіх Розумних у Всесвіті всіх вимірів!

- О, поздоровляю! – сказав я, - так тоді виходить, що я тепер не просто стара мавпа, а теж належу до Розумних?

- Ага, раз мене тобі дозволили – то э так. Ну і мені просто поталанило, що ти втрапив на сурину планету, і що вона чисто випадково вихопила саме мене зі своєї сумочки – там нас таких валялося багацько. Дякую тобі!

- Ну тоді і я теж буду пишатися собою, а як же, втрапив до спільноти високорозвинених небожителів – це тобі не хрін собачий! – сміявся я.

- Не смійся,  тобі таки є чим пишатися, бо тоді, коли ти заволав на весь Всесвіт: «Пробі, рятуйте Суру!», то тебе почуло мало не половина Розумних. Такого ґвалту ніхто і ніколи не спричиняв ніякими технічними засобами, а не просто крихітною м’ясною голівкою смертної земної людинки, майже мавпи. Вони всі були шоковані, казали, що ти рідкісний унікум.

- Ну і чудово, унікум так унікум, жаль, що про це ніхто не дізнається, особливо сусід Петрович, який мене завжди відверто зневажав, називав тюхтієм та частенько плював вслід.

- А все одно приємно. Але вони таки трішки покопирсались в твоїй голові і відключили тобі ті духовні канали зв’язку з усім на світі, які тобі чомусь подарувала природа. Ну не хочуть вони, щоб їх турбували та за ними підглядали.

- Нічого собі! Прилад захисний дали – а духовний зір відібрали!  Але я вредний і не люблю заборон – буду зламувати блокування.

- Зламуй, якщо зможеш, але за все треба чимось платити. Ось краще послухай плітки про Суру. Наш брат Прилад дуже інформований, знає все про всіх і теж любить потріпатися,  кісточки хазяям поперемивати.

- Про Суру цікаво, сказав я, - тепер я зрозумів, чому після того інциденту з демоном я все ніяк не можу побачити ні її саму, ні навіть її планету, як не намагаюся. Розказуй, що там у неї.