23. Проблеми клонування та малювання.

   Після того, як голограма Герхарда розтанула в повітрі, вже я забігав по кімнаті, як навіжений, спотикаючись об валізи – думки в голові стрибали та метушились, як блохи. «Ні, треба сісти та заспокоїтись – чого я так істерію?» - подумав я і раптом відчув, як Жора знову відкриває свій люк в глибини моєї підсвідомості і починає в нього залазити.

   - Е ні, Жоро, я тебе прошу! Не лізь у свій бункер – мені ж треба з кимось порадитись, чи ні? – просто закричав я. – Герхард будує свою цивілізацію, ти в погребі – а я сам на сам! Це не чесно!

   - А ти забув, що казав Герхард? – відповів Жора, сидячи на тому бункері зі звішеними в люк ногами. – Він мене хутко викине на помийницю – він такий!

   - Мля! А хто сказав, що він мій адвокат? Я особисто на це ніякої згоди не давав, документу ніякого не підписував! Хай він гуляє лісом – я, істота Розумна, визнана таким в Раді Розумних, і я тобі наказую спілкуватись зі мною в тих випадках, коли я цього хочу! – грізно репетував я.

   - Та тихо, тихо – вилізаю! А то ще тебе Кіндратій хватить, раніш строку. Слухаю та повинюсь, о мій падишах! – вже з посмішкою сказав Жора. - І перше, що я маю тобі сказати – в тебе майже нуль на рахунку.

   - Підожди про гроші!  - волав я. – Мене цікавлять в першу чергу етичні проблеми, як то - чи маю я моральне право передавати тебе, свого робота-захисника з моїми хотілками-бажалками – та правнуку!

   - А чому б і ні? – здивувався Жора. - Це ж будеш ти.

   - Не впевнений, що саме я. Генетика – складна штука, ті хромосоми, здається мені, кожен раз, в кожному нащадку повинні трішки змінюватись – інакше як же йтиме еволюція? Це по-перше. А по-друге, яке я маю право нав’язувати свої нездійснені плани своєму правнуку, хай навіть і повному клону? В нього будуть свої бажання, свій досвід і свої наміри!

   - Так що, аннунаки даремно метушились, підганяючи Мирославу дівчину - родичку, з твоєю Х-хромосомою, чи що? – занепокоєно спитав Жора.

   - Не знаю, то їх рішення, сподіваюсь, що вони не під гіпнозом змусять Мирослава одружитись на тій дівчині – раз вже вони такі гуманні та доброчесні, як каже Герхард. І на те я ніяк не можу вплинути. А от чіпляти свого робота-захисника, ще й не почищеного після двох підзахисних - Валєвскі та мене – я особисто не маю права та не збираюсь!

   Жора тільки сумно сопів, понуро звісивши голову, аж мені стало його шкода.

   - Спокійно, Жора, ми ще подумаємо та щось і придумаємо, – сказав я. – Таки ж я взяв на себе зобов’язання використати тебе на благо планети. І я це зроблю. Подумаю я, подумай і ти, побалакай зі своїми колегами – як вони вирішують аналогічні проблеми зі своїми підзахисними, це дуже важливо. Саме тому я і попросив тебе не ховатись, а допомогти мені в цьому питанні.

   Жора страшенно зрадів, закрив люк в свій бункер, швиденько обрядився в шолом з пір’ям та в обладунки Енджела і хутко зник з моєї голівоньки – побіг радитись, аж курява здійнялася.

   А я думав ще й про те, чи не шкідливо буде моїм правнукам народитися та виховуватись в дуже заможних сім’ях, бо досвід показує, що серед таких дітей виростає забагато мажорів, які не вміють та не хочуть наполегливо вчитись, а потім працювати – бо навіщо це їм? У них і так все є.

    От не мала баба клопоту, купила порося! Так і я – жив собі, не тужив, як кожна людина – і на тобі, отримав інопланетного джина в поміч, а тепер не знаю, що з цим усім робити! Тудить-растудить!

   Взагалі-то, якщо подумати, то ті гроші, які отримали мої діти за продані картини, вже давно закінчились – діти купили онукам сучасні квартири, машини, собі заміські будинки, поробили ремонти, поїздили на курорти  – і все, що там той мільйон з київськими цінами на нерухомість.  Все ж таки я не хочу, щоб мої правнуки починали будувати своє життя без копійчини, не маючи змоги отримати гарну освіту, мандрувати світом, мати час на цікаву, улюблену роботу і на відпочинок також.

    В мене не було такої можливості, я все життя тяжко працював практично задарма, житло сам собі будував ціле десятиліття, сад-город доглядав, навіть висипатись до пуття не встигав – коли там про щось інше подумати? Які там планетарні проблеми?

    Таки як не крути, а треба ще трішки грошенят нащадкам підкинути. От як поїду до сина на ювілей, то і складу заповіт - меншу частину поділю між дітьми та онуками, а більшу  - покладу на депозит на онуків з тим, щоб потім ці гроші видати усім наявним правнукам на їх повноліття! Чудово! От повернеться Жора, порадюсь з ним, як будемо багатіти, він таки дійсно вміє заробляти гроші. І я, вже спокійний, завалився спати.

    Вранці я відчув, що Жора вже повернувся і з нетерпінням очікує мого пробудження.

   - Жоро, давай розповідай, що ти взнав.

   - Доповідаю, о мій повелитель!  - почав Жора. – Як і казав Герхард, з клонуванням у нас буде багацько проблем. Ні, вживити ембріон твого клону в матку будь якої жінки на планеті – то фігня, але не зараз, а хоч би рочків сто тому назад, до наукового прориву в генетиці. Таке неодноразово робив Спайс – вирощував собі клона підзахисного хоч в царській сім’ї, хоч в будь якій заможній родині – і ноу проблем. Але тепер в кожній лікарні батьки відразу довідаються, що дитина не їхня. Тому клонування через немовля стало дуже й дуже непростою справою. Хоч завжди є можливість підкинути те немовля комусь, з подальшим  всиновленням.

   - Ні, Жоро, про немовля я вже думав – поки воно народиться та поки виросте, то може просто не встигнути, бо земляни за ті два десятка років можуть запросто знищити і себе, і все живе на планеті. Я просто зобов’язаний зберегти планету, саме заради своїх правнуків! В мене обмаль часу! Мені треба дорослий, вірніше юний клон. Щоб трішки його підучити і почати роботу, це буде гарна економія  часу, якого практично немає!