Розділ V Становлення вершника

Перед ними розкинулись зарості лісів Сатіоки. Тереноподібні рослини переплітались деже густо і пробратись там буде не так то й легко. Жар здригнувся і зробив кілька кроків у глиб. Його фігуру ледь-ледь можна було розгледіти! Подібним чином зник і Сага кілька годин тому.

Зарду не хотілось, щоб Квіт теж не повернувся. Йому і так щипало в носі і пливло в очах. Подвійної втрати він би не витерпів. Хлопець наздогнав малайора і вхопив його за руку.

--- Ні! Не треба туди іти!

--- Не будь маленькою дитинкою, Зард! Хто як не я?

--- Не можна поодинці!

--- Ага! А що ти пропонуєш?

--- Я з Вами під...

--- Це навіть не обговорюється!

--- Тоді навіщо ви казали, що до чунгар слід відправ...

--- Гей! Ви там довго стоятимете? --- окликнула їх Лія.

--- Зард благаю іди назад...

Жар-квіта перервав хрускіт гілок. Просто до них ломилося крізь зарості створіння в довгих чи то нитках, чи то хутрі. Малайор одразу вихопив меч. Не дійшовши кількох метрів створіння стало і вперши руки в боки сказало:

--- Яка ганьба!

У цих словах чувся насмішкуватий тон Саги.

--- Тут узагалі нічого немає! Тільки павутиння! Навіть ті, що його сплели кудись запропастились! І до речі про павутиння, допоможіть виплутатись, а то воно як клеєм намащене!

Поки Зард і Квіт обережно, щоб самим не влипнути, виплутували арканера той і на мить не затикався, докладно розповідаючи усе, що бачив. А бачив він доволі багато. Видерся на дерево і вгледів щось типу озера на півночі. А там де вода мали бути і стежки, а то й чунгари. Крім цього багато слідів і гори з усіх сторін. Та розповідь про ці речі була так розтягнута, що тривала із пів години.

Проінформовані маги розчаровано вглянулись в хащі. Вони науявляли собі жахливих монстрів з якими їм доведеться зіткнутись у нерівному бою, але по словах Саги, у лісі узагалі нічого не було! Зард глипнув на Квіта, мовляв: а куди далі? Той не відповів, лише зітхнув:

--- Веди...

Сага одразу стрепенувся, припав до землі і показав пальцем на непримітний лаз у заростях, схоже, звірячу стежку. Їхня четвірка попрямувала заростями. Тунель був такий широкий, що в деяких місцях вони могли іти не пригинаючись. І через якийсь час далеко попереду справді заблищало озеро. Вода була бруднувата, але тут мали б бути тварини.

Вони заховались у заростях чекаючи, хто прийде втамувати спрагу. Першим до води по гілках дерев спустився, схоже, леопард. Він сторожко озирнувся навкруги і почав похапцем пити. Щосекунди він озирався, але здоровенні павуки його не лякали. Членистоногі не збирались лізти до нього. А потім леопард, павуки і ще кілька геть незрозумілих істот кинулись навтьоки. До озера вибігло... Е... Ніхто і гадки не мав, що воно таке. Наче ящер, крилатий з видовженню мордою. Точно такий, як увісні Зарда.

Дракон, а це був він, нахлебтався води, пересмикнув крилами і втягнув повітря. У мандрівників серце пішло у п'яти коли дракон подивився на них. Але... В очах звіра був жах. Він ні на мить не відводив погляду від Жар-квіта. Усе його єство хотіло тікати від цього жахливого створіння, або підкоритись. Але предки цього дракона рідко підкорялись комусь, тож він утік.

--- Кхм... Прошу пробачення за некомпетентність наступного речення --- обережно почав Сага --- Але якого *** він від тебе втік?!

--- Ніби я знаю. Владу над драконами мають чунгари --- відповів Жар.

--- От я хотів спитати, ти це на якій мові прочитав, га?

--- Партрар.

--- О-о-о-о... Як тут все погано! На Партрар чунгар означає... Ну може ви вже здогадались?

--- Ні.

--- Ну то я потім розповім! --- Сага пакосно і водночас безневинно глянув на них з під вій --- Коли це буде потрібним!

--- Ти спеціально знущаєшся?

--- Менше знаєш краще спиш!

--- Та ти просто...

--- Незносний! Я знаю! --- ці слова прозвучали самовдоволено.

Жар закотив очі. Сага іноді просто вибішував. Так казали усі, хто хоч раз мав з ним справу. Про Херроні ходила дурна слава у підпільному світі поза законом. Одні мали щастя бути на його стороні і спробувати на зуб його жахливий характер, а інші були його ворогами. І їм пощастило ще менше. Ходила чутка, що хтось спробував викрасти Сагу. Історія скінчилась на тому, що викрадач озвірів психанув і залишив щасливого арканера у лісі, але Сага ішов за ним аж поки горе-зловмисник не дав Сазі грошей, щоб той нарешті відчепився бо будь-які спроби прирізати Херроні призводили лише до синців на тілі викрадача.

--- Ну до-о-обре! Хоча-а-а...

--- Саго не біси мене!

На диво, арканер замовк. Але про чунгар так нічого і не сказав. Наступні кілька годин він мовчки вів їх ще однією стежкою зіщулюючись, щоразу, коли ловив погляд Жара на собі. Так могло тривати дуже довго. Вони вчотирьох просувались стежкою від якої час від часу відходили ще лази, але продерлись туди можна було лише пластом, та й то з труднощами. Кілька разів траплялись відхилення і побільше, але мандрівники туди не совались. І от в один прекрасний момент у когось під ногою сухо тріснула гілка і... Під ними провалилось накриття з широкого листя і тонких ниток. На щостя у примітивній пастці не було колів унизу.