Розділ ІV Інтрига і новий початок

--- Неймовірно --- незвично тихо для себе прошепотів Сага. Ну звісно він вже розпрощався з життям, бо якщо до когось вже прискіпався гвардієць, то буде серйозний допит. А Сагу Херроні у Бернау не один рід відверто ненавидів. Тож по суті... --- Зврд, я зобов'язаний тобі життям! --- голос Саги повернувся до звичної гучності.

--- ... --- Зард не знав, що відповісти.

Він і не думав особливо, коли кинувся на захист. І ляпнув перше, що прийшло на думку. Руки в мага трохи трусилися. Те що він зробив, це було як стрибок віри--- довіритись долі і сподіватись що лишишся живий. "Це все скінчилося!" Намагався заспокоїти себе Візардель. Він розумів, що поводиться як маленька дитина, але не міг нічого змінити. Йому було соромно, так панікувати через те, що вже минуло.

--- І що далі? --- пирхнула Лія, яку почала дратувати повна відсутність уваги.

--- Спершу знайдемо який-небудь нічліг, потім в бібліотеку, ну і на кінець заскочимо в мій маєток. Гвардійці вже мабуть туди залізли, але баньши не мав би пропустити їх до схову.

Лія почервоніла, розуміючи, що хотіла уваги пов'язаної з її баронським походженням від герольда, хоч і колишнього.

***

--- Саго, прокиньтесь! --- Зард вже пів години трусив арканера, а той і слова на свій захист вставити не міг.

--- Сонце вже встало! Світло вже! Хто рано...

--- Візардель! Від...

--- Ну як не хочете!

"Ну невже він відчепився?" Здивувався Сага. Але не тут то було! Зард узяв кухоль води і вивернув його Сазі на голову.

--- Ви прокинулись? --- ввічливо поцікавився хлопець.

--- Воно саме начаклувало воду!!! Заберіть цього монстра звідси!!! --- безпардонно увірвалася в їхню розмову Лія.

--- Бе-бе-бе! --- не обертаючись перекрив її маг і як виявилось опівночі трошки чародій. Як він вичаклував воду хлопець і саме розумів. Просто узяв кухоль, той виявився пустий, Зард сам не знаючи навіщо поскріб стінку посудини і у тій сама по собі з'явилася вода! Спершу хлопець вирішив, що то Лія начаклувало для нього, але по її обличчу зрозумів, що зробив усе сам. Лія буквально пашіла від гніву.

--- Ого! Але ж це не можливо! --- Сага напрочуд швидко пожвавився --- Не буває, щоб в когось було два дари!

--- Ер Жар-квіт теж вмів і ткати закляття і чаклувати,  --- заперечив маг.

--- Це той, що навіть не людина? Як ти можеш називати малайора за ім'ям!

--- Дискримінація не умісна! --- суваро перервав дівчину арканер --- Малайори нічим не гірші за нас.

Зард вдячно зазирнув йому у вічі. Хоч хтось не назвав Квіта поганцем!

Вони втрьох вийшли на вулички поділу і петляючи ними попрямували до великого міста. Шлях був не дуже довгим, але Сазі він видався більшим за той, що вони пропливали плотом. Ну звісно! Зарда усю ніч щось муляло і він усю ніч тероризував нещасного арканера. То йому холодно, то за дверима хтось ходить, то він свій же пасок з змією переплутає, то сова на підвіконні, до його нудить, то кошмар. І це лише половина причин по яким він не давав Сазі виспатись. А потім попід ранок заснув глибоким спокійним сном, прокинувся ні світ ні зоря і по новій поїхало... Ще й Лію своєю метушнею розбудив. Але дівчина нічним "атакам" не піддавалась, тому на захист Саги не стала. Зарда доводилось тримати за руку, бо він узагалі не звертав уваги не те, куди ідуть інші. Ну звісно деж бо іклівець міг побачити таке величне місто як Бернау? Його село було маленьким і відбитим від великої спільноти.

Бібліотекар -- міцний бертець 30-ти років зустрів Сагу не надто привітно:

--- Ваші витівки, Херроні, загрожують існуванню фейрі в цьому місті! Після останньої будь-які потоки енергії зникли на тиждень!

--- Цього не повториться...

Але бертець не дав йому договорити нахилившись Сазі до вуха і щось швидко-швидко зашепотів на своїй мові. Застереження з його боку були лише мірою безпеки, бо у бібліотеці стояв слухач. І він "відчитавши" колишнього герольда перейшов до більш конструктивної теми. Арканер розумів бертську але зв'язати хоч два слова не міг. Тому у справах, що потребували обговорення вони користувались іншою мовою. А коли сер Неарвалт переповідав йому, що відбувається на цім світі говорив на рідній, щоб нічого точно не дійшло до короля. Бо навіть якщо їх почує інший бертець то він усе-одно не буде доносити на них своїм ворогам.

Сага вдячно кивнув і пішов шукати потрібні книги.

***

Зард читав вже кілька годин. Він перерив усі енциклопедії про Сатіоку, документації про тварин що її населяють, рукописи мандрівників, щоденники дослідників і так далі... Лія переглянула кілька енциклопедій і тепер дивилась як маг виписує нерівними кривульками, що мали бути б літерами те що його зацікавило. Він писав на своїй мові, тому зміст уривків їй був не відомим. Сага як зник три години тому так і не повернувся.

Як виявилось Неарвалт знав про їхню ціль і час від часу непомітно підкладав книги потрібної теми які вони пропустили. А потім до них ввірвався радісний Сага і заявив, що він усе знайшов і узагалі життя чудове і прекракрасне, але висловити свої напрочуд яскраві емоції він не встиг, бо його зацитькав бібліотекар. Це не дуже засмутило арканера і він усе-одно розказав Зарду і Лії що хотів, але вже тихіше.