Розділ ХІV

З самого ранку Сага ходив похмуріший за грозове небо. Флефлеар таки повів своє військо в атаку. Наспіх зібрана армія герольдства мала виступити їм на зустріч під керівництвом Херроні вже за кілька хвилин. Герольд легко, не дивлячись на невисокий зріст, заскочив на спину виверни. Одна сотня вояк і чоловік сорок з селян. Погано. Але було дещо в хороше. Тобто три десятки фейрі! Так, Сага таки вмовив їх прийняти участь в бою, бо поставив питання так, як місцевій провідниці чарівного народу не ставив ніхто. Або вони втручаються, або Флефлеар після перемоги винищить їх усіх під корінь. Потім буде вже запізно, бо фейрі не зможуть наповнювати ядра від людської сили в місті і маги найняті бароном просто випалять небажаних жителів.

Коли військо барона наблизилось Сага підняв голову відкинувши пасма з обличчя і простягнув руки утворюючи перед бійцями щит. Перші мали піти воїни, фейрі мали атакувати з двох пагорбів по боках від армії нападника, а селяни лишались під прикриттям і були крайньою мірою.

Стріли не пробивали червону стіну, а от з внутрішньої сторони снярядам нічого не завадило. Захищені бійці герольдства осипали супротивників градами стріл і сунули просто на них, коли дві армії зійшлися в ближньому бою, просто з під землі виросло півколо з колючої лози, перекриваючи бароновому війську шляхи до відступу.

Флефлеар нахмурився, раптом, герольд звівся на стременах і щось закричав, махаючи руками. Від цих рухів, здавалось, що він зараз випаде з сідла. "І непогано було б якби він скрутив собі в'язи" подумав барон. Звідси фігурка арканера здавалась крихітною і наче несправжньою.

Центральний десяток бійців злагоджено виступив наперед. Цим десятком керував Еленор. А тоді вони розбіглись у сторони, лишивши у просвіті двох жінок.

--- Це типу відкуп? Дивні традиції --- пересмикнув плечима воєвода Флефлеара.

--- Якбиж то --- похитав головою чародій, який стояв поряд --- Нашим кінець, ці дві – малайорки.

--- От для цього їх і оточили тереном, це як камера для катувань, в яку заводять полоненого.

Вогонь заповнив простір в півколі з бароновими бійцями, не стільки щоб їх спалити, як щоб налякати. Палай і Рубі хоч і наполягли на своїй участі вбивати людей відмовились. А після вогненної актаки обидві повихоплювали зброю і ринулись в бій. Кожен, кому пощастило наткнутись саме на них мав шанс доповзди до своїх, або дожити до кінця бою і отримати допомогу. І хай що люди кажуть про відсутність органу, що ганяє кров в тілі малайорів!

Бій вийшов короткий. Супротивники герольда перейшли в тактичний відступ, який скінчиться десь біля фортеці Флефлеара.

До Саги ішли дві малайорки.

--- Жар ніколи не казав, що ти вправляєшся з зброєю.

Палай смикнула пасмо червоного волосся.

--- У нас з ним все було як в романі, мені наказали вибити з нього інформацію, але через кілька днів усе пішло шкереберть --- бузкові очі Палай набули замріяного виразу --- Я пішла з гільдії, ну а далі все зрозуміло. Але ми з Квітом познайомились раніше. Після знищення острова ми опинились у одного торговця невільниками. Жар примудрився втікти, а мене продали якомусь психу, який хотів насолод з малою дитиною. Але через кілька днів не дочекавшись від мене нічого він збув мене алхіміку. І це були найкращі дні мого невільництва. Але потім його забрала смерть. Мене перепродували як худобу. Я і не пам'ятаю імен усіх моїх хазяїв. Останній здав мене до гільдії, а за пів року було замовлення на Квіта. Нетіс, хвала йому. Підтвердив опіку над Квітом як над напіврозумним створінням і після одруження я нарешті отримала волю. Та усі печатки власників лишились.

Після останньої фрази вона підняла рукав і продемонструвала кілька татуюваннь імен.

Така доля невільництва спіткала багатьох малайорів. І не всі змогли визволитися як Квіт і Палай. Але були і такі як Рубі, вони врятувались цілими сім'ями і рабства не зазнали. Тому й Рубін було важко було зрозуміти Палай. Узагалі, король збирався дати малайорами право звертатись до суду. Бо якщо за Рубі міг заступитись Зард, то Палай і Жар-квіт після смерті Нетіса не могли просити захисту органів суду.