Розділ XVI

Еленор глянув у слід зниклим і повернувся до брата. Той нетерпляче смикнув його за рукав. Узагалі, зняти пагубну дію ритуалу можна було лише одним шляхом. Дати правильну відповідь на перше питання того, кому стерли пам'ять. І Еленор не знав як це зробити. Тож він відтягнув цей момент:

--- Скажу тобі це потім.

--- Гаразд.

--- А зараз, ти сядеш на коня і поїдеш до табору і чекатимеш мене там.

--- Я не вмію їздити верхи.

---- Уффффф... Сядь тоді на виверну, і вона довезе тебе сама.

--- Вона страшна.

--- Агх! Ще пів хвилі тому ти казав зовсім інше!

--- Так?

--- Якщо ти не можеш повернутись до табору, сиди тут!

Еленор сів на виверну. Вона усе-таки швидша. Вони з Сагою давно вже віднайшли де знаходиться цитадель ордену. Проте зараз брат йому нічим не допоможе.

***

--- Ви чуєте?!! Агов!!! Людина вмирає!!! --- Жар-квіт похнюпився --- Їм усе-одно. Вони готували нас до шибениці. Від того, що він сконає тут їм не холодно ні жарко.

Малайор з сумом глянув на Зарда. Маг лежав на землі, судомно хапаючи повітря, але не в змозі нормально вдихнути. Сердечний приступ. І це в вісімнадцять років! А Жар нічим не може допомогти! З ним через стіну стояла ого сім'я, вони були налякані, але теж не могли нічого зробити.

Раптом у коридор ввірвалась людина. Вона одразу кинулась до Зарда, вибивши загратовані дверцята. Зняла кляп і почала надавати яку не яку допомогу. Через пів хвилини, які здавалися неймовірно довгими, маг закашлявся і нарешті зміг набрати повітря. Чоловік обережно зав'язав хлопцю ганчіркою очі. Той хотів опиратись, але рятівник заперечив:

--- Краще так, щоб не було ще одного приступу від побаченого. Його ти не переживеш.

Залишивши Зарда сидіти, притулившись спиною до стіни, він пішов визволяти інших. Тоді підняв Візарделя на руки.

--- А тепер, ідіть за мною.

Зард часто питав, де вони, але чоловік не відповідав. Вони ішли закрученими коридорами в'язниці у цілковитій темряві, Жар не міг запалити в руках вогнику. Спускались усе нижче і нижче. В'язниця була дуже глибока і заплутана, але провідник чудово знав шлях. Іноді у камерах можна було розгледіти скелетів в'язнів. Зрідка чулись стогни і благання. Їхня "команда" ішла швидко. Бо у будь який момент їх міг угледіти вартовий. Нарешті вони дістались прикритого ганчіркою пролому на висоті людського зросту. Якщо про нього не знати, то і не побачиш. Навіть зі світлом.

--- Ти, вилазь першим, а ви підсаджуйте дітей. І тоді вибирайтеся самі.

Коли у коридорі лишився тільки чоловік з Зардом на руках, він сторожко озирнувся, припідняв хлопця і Жар затягнув його через пролом. Рятівник вийняв з кишені пляшечку якогось зілля і з силою кинув углиб коридору. І швидко вибрався слідом за іншими.

--- Пішли швидше, з тієї пляшечки зараз вилізе біда. Її брат мій прикликав. І в пляшку посадив. Ехххх, тільки от тепер у нього пам'ять відбило.

Вони дійшли до табору, і тільки там чоловік зняв у Зарда ганчірку з очей. Побачивши родину, Візардель ледь не збожеволів від радості. Він то з ними вже розпрощався! Хлопець намагався обійняти всіх і одразу. Зробити це було не так то й легко, бо сім'я у нього була велика. До того ж, подібної ласки не уник й Жар-квіт.

Еленор поглянув на них, щаслива родина і не дуже щасливий малайор, який також вдосталь отримав наслідків Зардового екстазу. Нарешті висловивши свою радість, хлопець завмер, вони про щось говорили на бертській. А Жар трохи невпевнено стояв поряд з ними, нутром чуючи, що говорять про нього. Родина Зарда час від часу зиркала на нього, з цікавістю і вдячністю. Від табору до них побіг Елані, тягнучи за собою Рубі.

"У Зарда все чудово" подумав Еленор "А мені слід розібратися з однією маленькою проблемкою" і пішов до узбережжя, де залишив Сагу.

Брат підняв на нього погляд.

--- То хто...

--- Той, хто тебе найбільше бісить.

--- Еленор! --- арканер кинувся брату на щию зі сльозами радості на очах.

--- Тобі наче пам'ять відбило. А ти тоді розумніший був.

***

--- Пішли --- Зард узяв Рубі за руку --- Покажу тобі. Еееемммм, ну, щось.

Вони удвох побігли до пагорба на узбережжі. Піднятись на нього було не так то й легко, але Зард знайшов дорогу. Дерева росли щільно, і по них можна було піднятись майже як по сходах. Разом вони забрались на саму гору. Зард провів малайорку по стовбуру і відступив трохи убік. З високого узбережжя зривались водоспади і тут стояв туман.

--- Ризикнеш?

Рубін кивнула.

Зард притулив її до себе. На мить відчув спеку, від її дотику, набравшись сміливості, він згином пальця припідняв їй підборіддя і...