Розділ X

Малайор на мить завмер.

--- Хто вийде проти мене?

Він приєднався до інших лише учора. Син Бурі, видатного воєводи, який після смерті провідника прийняв символ їх духу і відродження. Для когось Жар-квіт став героєм, бо зберіг той символ, але тепер вирішив ручатись за людину. У малайорів був такий звичай. Коли комусь не довіряли, то щоб довести, що він вірний, один ставав відстоювати його. Супротивник мав бути сильнішим. І тоді, якщо той за кого ручались гідний, духи предків приходили захиснику на допомогу. Навряд чи Буря захищатиме свого сина, після того як він ступив на цю стежку.

--- Я --- Змій, той що з прикрасою, головний серед повстанців, витяг меч.

З лязкотом зіткнулась зброя. Перші два удари Жар парирував, а третій збив його з ніг і відкинув меч далеко до іншого кута зали.

--- Ручаєшся за людину, то значить ти на їхньому боці --- Жар-квіт міг становити небезпеку для становища Змія, бо по суті перейняти владу Бурі. І це була чудова нагода його позбутися.

--- А чим тоді Ви кращий?! Ми ніколи не звинувачуємо співвітчизників просто так --- Квіт звівся на ноги. За ним знаходились стелажі з малайорськими предметами побуту. Одним із цих предметів був меч з руків'ям з темного дерева. Жар схопив його і кинувся на супротивника. На мить він завмер на одній нозі, занесши меч для удару з боку. На мить в його постаті, обличчі і в самому мечі проступали інакші риси. Ці риси знав кожен малайор, кому було більше п'ятнадцяти років. Це мариво продовжувалось недовго. Двоє людей, які зіщулились притулившись до стіни, навіть його не помітили. Буря дав своєму нащадку силу для одного удару і Жар-квіт його не сплюндрував. Зброя Змія надсадно дзенькнула і відлетіла вслід за мечем його супротивника, а сам воїн впав на землю. Жар-квіт навис над ним здійнявши меча.

Повстанці здивовано дивились на двох людей.

--- Тепер ви їм вірите? --- спитав Жар --- Зард, Елані, вони вас не зачеплять.

Маги невпевнено піднялись на ноги. Воїни дивились на них недовірливо, але нічого не робили.

--- Це за них прохав Рубі? --- спитала червоноволоса жінка того малайора, хто відвів їх до Уррі.

Той кивнув.

Для жителів стертого острова було незвичним розуміти, що людина знає, хто вони, скільки їх, і що це не несе небезпеки. На тлі малайорів люди здавались жалюгідними і неповороткими.

--- З нас вистачить перемоги над орденом --- прошипів Змій і пішов.

Малайори розходились. По одному, по двоє, по троє. Їх було небагато. Але це були лише воїни. Були ще діти, жінки, поранені, старі. "Зникла" раса шукала місця серед людей. І колись, люди постануть перед фактом, малайори не зникли і вони живуть у містах і селах, серед них.