Розділ IX

Перед ними розкинулась неосяжна водна гладінь океану.

--- Ти точно хочеш туди стрибнути? --- Елані вчепився Зардові в руку.

--- Вранці, так.

--- Я не можу відпустити тебе самого, але піти з тобою теж не можу! Зард, давай краще почекаємо! Може... Може щось... Винесе одну ікринку на берег?

--- Не надійся. Ел, чого ти боїшся?

--- Я не знаю... Чую щось погане.

Зард міцно його обійняв.

--- Все буде добре. Чуєш?

--- Угу.

***

І от Зард пірнає в воду. Він, звиваючись, пливе до дна. Оглядається, погляд чіпляється за ту ікру, яку буде легко схопити. Маг випірнув, зробив глибокий вдих і знову занурився у воду. В цей раз він вхопив здобич і швидко поплив до берега. За ним поповзло довге щупальце. Один кракен спав просто тут на мілині, його геть не було видно. Тільки отого мацака, що потягнувся за здобиччю. Але сонний кальмар рухався повільно. Якби Зард не послухав поради Саги, то було б йому непереливки, але обійшлося без кровопролиття.

--- І чого ти боявся? Раз два і готово! Уявляю обличчя тих з дзвону!

--- Треба почекати, поки вилупиться, щоб не придирались. Це десь дні три. Неймовірно! Ми впіймали кракена і навіть його не бачили!

Друзі поклали ікринку в спеціально відготовану і м'яко вимощену сумку. Прозора куля більше за їх голови. У ній вже було видно такого ж прозорого зародка. Кракен би не вмер без води. Вони могли жити і на суходолі, але ставали неповороткими.

Раптом в них за спинами пролунав грубий голос:

--- Гей! А підійдіть но сюди.

Вони рвучко обернулися, але то був лише селянин. Хлопці виконали його наказ і селянин продовжив:

--- Ви часом не бачили дивних людей? З червоним волоссям.

Друзі перезернулись.

--- Ні --- збрехав Елані, а Зард промовчав. Одним словом він міг викрити напарника.

--- А таких щоб очі кришталеві? У них ще обличчя трикутні і очі на мигдаль за формою схожі.

--- Та ні ж кажу! Чого Ви взагалі до нас прискіпились?

--- Нащо Вам вони узагалі?

--- А ти, чорнявий, рота б не роззявляв. Спершу виріж з плеча у себе мітку, і тоді кажи, що не бачив. А потрібні вони мені бо то звіри, нищити їх треба. Беріть їх, малайор вже прочистив їм голови. Бідолахи, доведеться їх катувати, а все через тих мерзот. Коли вони вже зникнуть з Енреї?!

Не встигли маги і звуку видушити, як їм попритуляли по ганчірці до носа і обоє обм'якли в руках нападників.

***

Зард зі стогном підняв голову. Поряд тихо заскимлів Елані. Візардель звик до сурових умов, бо народився на півночі. За полярним колом на крихітному півострові оточеному льодом. Його друг тілом був слабшим і до тями ще не прийшов. Зард озирнувся. Вони були в великій залі. Не прив'язані, не в клітці. Біля однієї з стін розмістилась скульптура, що зображала перемогу людей над малайорами. Нападники нещадно винищували своїх жертв. Одні завмерли навіки проткнуті ворожою зброєю, інші тільки готувались до подібної долі, ще кілька були полоненими.

"Це не справжні сцени. Усі люди неушкоджені" подумав маг. Найбільше його вразили три жертви. Неймовірно, як реально були передані почуття на їх обличчях. Один закривав собою жінку від ворожого удару. Меч пронизав його, в очах застигли гнів, жах і ненависть. Другий лежав на землі у неприродній позі. Лице перекосило приречення, він з останніх сил припідняв голову, щоб зазирнути в очі ворогу. І третій сидів серед полонених, поборений, але не бажав коритись, збираючи сили для останньої атаки, яка б принесла йому загибель.

--- Вражає? --- пролунав за спиною той самий голос. Той самий чоловік повільно підійшов до скульптури і схилився над тим, що лежав на землі. Зазирнув в кришталеві очі малайора і простягнув до нього руку --- І так буде з кожним з них.

Він торкнувся грудей фігури і раптом його очі розширились. Погляд "скульптури" сфокусувався на ньому!

--- Навряд чи --- тихо прошепотів ожилий малайор.

За ним заворкшились ще кілька "фігур". Той, що закривав собою, двоє полонених, ще один, який імітував мерця, троє які "конали від ран"... Усього піднялось із десяток не дуже дружелюбно налаштованих воїнів. Один із них  вийшов на перед. У нього на шиї висіла широка прикраса з символами.

--- Ми терпіли довго. Чекали поки ви заспокоїтесь, щоб почати нормальне життя. Але ви перетнули межу.

--- І що ж ми такого зробили? --- не дуже сміливо спитав провідник ордену.

--- Почали на нас полювання.

Більше ніхто не сказав ні слова. Люди відходили до дверей і тікали. Малайори навіть не взялися до зброї. Елані і Зард завмерли. Втекти значило визнати себе їх ворогом, але лишитись було страшнувато.

Один малайор напнув лук. Але йому на перекір вискочив другий і почав щось швидко йому втохмачувати. На нього здивовано озирались. Той, що з прикрасою, зітхнув підійшов ближче і грубо кинув:

--- Якщо ти їм віриш, захисти.

Ці слова Зард зрозумів.