Розділ VI

Коні, карети і колісниці їхали широкою дорогою. Король, за для розваги, вирішив прослідкувати за випробуванням. Ну і звісно ж, що знать послідувала за ним. Правитель був у доброму гуморі і був шанс підлеститись до нього.

У вишуканій кареті сиділа дівчина років двадцяти. Вона була середнього зросту, невизначної статури. На овальному обличчі розмістились прямий гострий маленький ніс, рожеві губи, чорні брови і блакитні очі. Золоте волосся сягало нижче пояса. Дівчина була вдягнена в довгу пишну білу сукню. Біля карети їхав на коні чоловік років тридцяти.

--- Що там коїться? --- дівчина покосила очима в край процесії.

--- Та все як завжди, Херроні казяться. Ваші батьки не передумали, Ріано?

--- На жаль, ні. Вони досі хочуть видати мене за Сагу. На скільки я чула, герольд і сам цього не бажає, але його положення хитке і таке укріплення, як родичання з моїм родом буде доречним.

--- Думаю, що обов'язок лишити наступника він звалив на молодшого брата.

--- Це не розумно. На мою думку.

Раптом почувся рик.

--- Згадав погань, вона неподаль --- зітхнув співрозмовник дівчини.

До них під'їхали двоє. Один був міцним, але не кремезним, обличчя було вольове, трохи гачкуватий ніс, міцне підборіддя, широкі вилиці, густі брови і сірі очі. Волосся мало каштаново-мідний колір і було острижене до кінчиків вух. Чоловікові було десь двадцять років, він був вдягнений більш менш пристойно, на відміну від свого супутника. Сірі комзол і вузькі штани заправлені в черевики до щіколотки. На грудях був вишитий вовк. Сидів він на гнідому здоровенному коні. А от другий... Йому можна було дати не більше вісімнадцяти, мав витончену фігуру, кругловате лице, крипатуватий ніс, вузький рот, під великими, навіть завеликими, очима кольору срібла залягли темні кола, брови робили погляд насмішкуватим. Волосся того ж кольору, що й в першого, сягало середини шиї. Одяг був не волоцюзьський, але видно, що похідний. Вільна куртка з високим коміром, широкі брюки, і грубуваті чоботи, котрі майже діставали колін. У вусі сережка з срібла. Скакун був таким же дивакуватим як і вершник. Для нас він би був схожий на тиранозавра. Масивна голова, сильні задні і слабкі передні лапи. Довгий хвіст і не дуже великий корпус. Виверна (так зветься ця істота) була розміром трохи більше коня і забарвленням синьо сіра.

--- Ріано, ваш майбутній чоловік --- сказав той, що їхав поряд з каретою.

Ріана захоплено розглядала міцнішого, того що на коні. Вона уявляла, що як героїня легенд, юна дівчина примусово вийде за старого герольда, який от-от склеїть ласти, але тепер затія її батьків влаштовувала Ріану куди більше.

--- Ви переплутали, міледі --- обережно сказав той --- я Еленор, а Ви в майбутньому маєте вийти за мого брата.

Дівчина перевела наляканий погляд на вершника виверни. Той без жодного сорому розглядав її. Наче облапував поглядом. Тепер вже вона була старою, а він... А він узагалі повнолітній?!! Вона нахилилась до вуха свого супутника.

--- Скільки йому років?

--- Двадцять три --- так само тихо відповів їй радник.

При кожному кроці виверни Сагу підкидало. Складалось враження, що він зараз втратить свідомость від хитавиці. "І це було б дуже доречі" подумала дівчина.

--- Сядь на коня, поговори з майбутнім чоловіком --- наказала Ріані мати.

Оскільки опиратись не було сенсу вона скорилась. До карети підвели білосніжного коня і Ріана невпевнено сіла в сідло. Сага ці її дії проігнорував. Його куди більше цікавила ріка, що замаячила в далині. Перед ним його майбутня наречена, а йому усе-одно.

--- ... оце милю на північ, там я їх і стрів. Ці двоє намагались втекти від пожежі! --- Сага розповідав Еленору про якісь свої пригоди.

--- Кхм... У Вас є інші теми для розмов?

--- Що саме Вас цікавить? --- Ріані чомусь здалося, що якщо вона запропонує тему пов'язану з світським життям, то двоє Херроні закопають її просто не місці.

--- Емм... Ви ж наче бачили малайора...

--- Так, і що?

Вони ще не одружились, а Ріані вже захотілося тріснути Сагу сковорідкою.

--- Розкажи щось про нього.

--- А що там казати? Прийшов, усіх розкидав, дракона приборкав і полетів. Щось іще?

--- Не про його дії, а про нього самого.

--- Ех... Все майже як в легендах, порівняно з нами вони безумовно кращі. І розумом і силою. Голос такий, що може взяти ноту щоб тріснуло скло. І казяться, коли буря. І коли хтось їх вибішує --- Сага на мить усміхнувся.

Ріана уявила, як оця людина доводить до сказу малайора. Херроні раптом спохмурнів.

--- Насправді, це була чи не найгірша мить мого життя!

--- Бісити малайора, це ж страшно, я розумію --- за етикетом належало підтримати його. Але у Ріанни це не вийшло.

--- Що? Ні! При чому тут страх?! --- образ чуттєвої людини, яка замкнулась в собі через пережите, котрий з'явився у Ріанни в голові, розвіявся --- Я тоді усіх підвів. Ехххх.... Добре, що хоч не дійшов до самогубства.

Еленор мовчав, вслухаючись в розмову. Сага розбишакувато озирнувся і простягнув Ріані руку, поплескавши по спині виверни. Дівчина спершу не зрозуміла, що він хоче, а тоді здригнулась. На виверні вона не їздила, та й бачить вперше, ящір її трохи лякав, але цікавість затикала страх. Сага поставив крапку у цій боротьбі нетерпляче струснувши рукою. Ріана прийняла його пропозицію і з допомогою Херроні пересіла на спину виверни.