Супернова
Супернова (Деклан Доджерс, Марс 2508)
Я прокинувся від мерзенного писку дзвінка на своєму комунікаторі. Перемагаючи головний біль, розплющив очі й озирнувся. Я лежав у своєму готельному номері, на грудях мирно сопіла якась білявка. Комунікатор лежав на тумбочці й до нього було дуже далеко. Я спробував акуратно виповзти з міцних обіймів незнайомки, але вона однаково прокинулася. «Господи, скільки ж я вчора випив…» — промайнуло в голові, коли дівчина зиркнула на мене сонно-невдоволеним поглядом.
— Вже йдеш? — солодким голоском спитала вона.
— Час не жде, — відповів я, квапливо одягаючись. — Це була чудова ніч, е-е-е… — у цей момент я запнувся, дивлячись на неї й зі скрипом повертаючи звивинами.
— Мінді, — сказала вона.
— Так, Мінді, це було чудово. Я тобі зателефоную, — натягуючи штани, протараторив я, схопив із тумбочки комунікатор і вискочив у вітальню. Там панував такий самий розгардіяш, як і в спальні. На стіні красувався напис: «Дак — Суперстар».
Я поспішив вийти, на ходу застібаючи ремінець комунікатора на руці.
— Дак на зв’язку, — відповів я, приймаючи дзвінок.
— Де тебе чорти носять? Старт за дві години! — вигукнуло невдоволене личко з голографічного екрана, що виник у повітрі.
— Вже біжу, Кріс! — кинув я. Цього, мабуть, виявилося досить, бо зв’язок відразу обірвався.
#1473 в Фантастика
#498 в Наукова фантастика
#294 в Бойова фантастика
Відредаговано: 15.02.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
