Supernova

Видався чудовий сонячний день. Теплі промені відблискували у вікнах багатоповерхівок. Яків змітав опале листя з дороги на галявину за тротуаром, де потім мав зібрати його в купу для транспортування.

- Доброго дня, Якове Михайловичу! - це привіталася Людмила, мешканка багатоповерхівки, біля якої він зараз і працював.

- Доброго дня! - вдячно примружився Яків. З віком зір потроху залишав його. А може це було результатом тривалої наукової роботи в університеті. Хто зна...

Жінка пройшла і він знову почав прибирати. Листя на галявині ставало все більше.

Робочий день наближався до свого завершення. Залишалося прибрати біля пішохідного переходу. Яків починав там роботу, як згаслий недопалок впав саме у листя, яке він змітав. Це пройшов Сергій. Він колись був студентом в університеті, де викладав Яків Михайлович, але ніколи не вітався з ним. Колишній учень пробіг, не помітивши викладача, і зник у дверях найближчого під'їзду. Яків залишився наодинці з листям і недопалком. "Ну хоча б він кинув його туди, де прибирають...", - мудро зазначив немолодий двірник. Він давно вже змирився з байдужістю людей. Гори сміття, які він бачив кожного ранку в житлових кварталах де завгодно, але не в баках чи урнах, казали самі за себе.

" Я ж не прибрав біля п'ятого під'їзду!", - нагадав він сам собі. Треба було це обов'язково зробити до кінця зміни, інакше завтра безліч недопалків, скляних пляшок з-під випивки та іншого непотребу загрожувала переїхати на дитячі майданчики та дорогу, що набагато ускладнювало їх прибирання.

Коли всю щоденну роботу було виконано, Яків зібрав інвентар і відніс його в місце зберігання, яким слугувала маленька комора в торці багатоповерхівки. Він акуратно поклав до шафи свою спецівку, вдягнув старенький піджак та вирушив додому. Більшість його колег переодягалися вдома, але Яків не любив блукати вулицями міста у спецодязі, та ще й після тривалої робочої зміни.

По дорозі він зайшов до магазину придбати пляшку кефіру. Це був майже ритуал: його батько кожного вечора вживав щось кисломолочне. Черги на касі не було, тому що до години пік залишалося ще багато часу. "Великий плюс роботи двірником - це раннє закінчення робочого дня.",-  нагадав собі Яків.

Вхідні двері до квартири були зачинені на обидва замки, значить батько сьогодні не виходив на вулицю. З кімнати лунав голос диктора новин. Він роздягнувся і пішов на кухню покласти покупку.

  - Яшо, це ти? - поцікавилися з кімнати з телевізором.

  - Так! - відповів Яків. Це запитання обнадіювало. Значить батько знаходиться в повній свідомості. Деменція тільки починала захоплювати його розум і була помітна у незначних проявах, та все ж таки бачити рідну людину здоровою - це безцінний дарунок.
Залишок дня пройшов у поточних справах. Допомігши старенькому підготуватися до сну, Яків і сам пішов лягати. На роботу він прокидався о четвертій, а зараз це було робити набагато складніше, ніж влітку.

* * *

Яків прокинувся від того, що його хтось гукав. На вулиці вже були вранішні сутінки. "Я що, проспав?!", - він швидко встав з ліжка.

- Яшо! Яшо! Яшо... , - батько в кімнаті ще гукав його, але вже робив це менш гучніше.

Яків пішов до батьківської кімнати. Треба було перевірити його стан та, незважаючи на можливе запізнення, підготувати все необхідне для самостійного перебування вдома до закінчення робочої зміни. Зайшовши, він автоматично подивився на годинник, що висів на стіні. Той показував другу тридцять п'ять після опівночі. Думки про запізнення змішували все до купи у сонній свідомості, через що Яків не міг критично мислити.

- Тату, все гаразд? - звернувся він до батька. - Чому ти кричав?

- Прокинувся... ще рано... в кімнаті занадто світло...

Яків підійшов до вікна. На небі сяяли два місяці...

* * *

Наступний день нічим не відрізнявся від попереднього: прибирання сміття, підмітання листя. Тільки люди, які зранку звичайно поспішали до роботи, йшли всі з піднятими до гори головами. Мабуть їх теж зацікавило нове природне явище. Яків ще раз подивився на небо - другий місяць ще не зовсім сховався за обрієм, а значить це був не сон.

Вдома теж все на перший погляд було як завжди: батько сидів у своїй кімнаті і дивився телевізор. Як раз починався випуск новин і Яків вирішив теж його переглянути.

- Доброго дня шановні телеглядачі! І знову про найголовніше - блискучий об'єкт, що запалав в небі сьогодні вночі: що це? Запитаємо у експерта, який знаходиться у нас в студії. - почав диктор. - Вітаю Вас, Віктор!

- Добрий день.

- Скажіть, будь ласка, нам і всім глядачам, що трапилось в небі сьогодні вночі?

- Відбулась подія, яку вчені називають спалах понаднової або нової зорі.

- Розкажіть нам, що це за явище?

- Це етап існування зірки, при якому вона значно збільшує свою світність, десь в десятки тисяч разів. Імовірніше за все це відбувається через її вибух. Саме це явище ми з Вами і можемо тепер спостерігати в небі.

- А відомо, яка саме зоря вибухнула?

- Ще нема даних на 100 відсотків, але місце на небі, де це відбулося, відповідає розташуванню зірки Бетельгейзе. Вона до речі і була найпершим претендентом на но́ву.