***Бонус***

Минуло п'ять місяців з того дня.

В компанії їх стосунки були під секретом. Вони досі для всіх були конкурентами та ворогами, коли одразу після роботи не могли натішитись коханням.

З початком їх стосунків вони кожний день проводили разом, за місяць вона переїхала до нього, тому вони буквально тепер проводили 24/7 поряд.

Й навіть після цього, при тому що вони завжди разом приїздили на роботу і разом повертались до дому ніхто не помітив між ними змін. Чому вони це приховували? Просто не бачили сенсу комусь це розповідати. Та й вони не вважали що приховують стосунки, їх просто ніхто про це не питав. А під час роботи вони й самі забували хто вони одне одному тепер, так чи інакше вони досі залишались ще тими трудоголіками, тому за роботою в них не було можливості комунікувати як пара.

Та наскільки б вони не були навантажені роботою, чи навіть коли продовжували змагатись відділами за кількість клієнтів, коли жодного разу за день навіть не мали змоги перекинутись поглядами, все кардинально змінювалось увечері наодинці. А особливо в дні їх мінірічниць, кожного місяця він зустрічав її з квітами які не зрозуміло як опинялись в його машині після роботи, чи даруючи подаруночки одне одному навіть без певної причини, влаштовували побачення майже що дня, адже навіть вечеря дома для них теж вважалась побаченням.

Власне, наступив день «п'ятого місяця їхніх стосунків» й дівчина крокувала до машини як і зазвичай. Вона була максимально втомленою, день видався шаленим і повним проблем, але тільки вийшовши за двері компанії, в середині загоралось приємне відчуття, адже зараз на неї точно чекатиме якийсь подарунок, а після цього в них точно буде неймовірно романтичний вечір. Він під'їхав машиною по неї, вона тільки сіла й на її втомленому обличчі з’явилась посмішка побачивши букет квітів. Взявши квіти в руки вона нахилилась ближче, цілуючи його замість слів «дякую». Він яскраво посміхався поки вона відірвавшись від його губ, взялась розглядати букет. Тому вона і не одразу помітила що їхав він геть іншою дорогою аніж зазвичай, а точніше повністю протилежну від їх дому.

- Куди ми їдемо?

Спиталась вона розгублено за мить намагаючись зрозуміти напрямок машини, але він тримав шлях подалі від центральної дороги, де вона орієнтувалась.

-Скоро побачиш.

Хитро мовив він так нічого і не пояснивши за майже годину їзди. Вона повторювала спроби дізнатись куди вони прямують, але що разу він відповідав однією фразою, тому далі вона мовчки чекала пункту призначення.

Вони приїхали в інше місто. По дорожніх знаках дівчина дізналась назву міста, але раніше тут не бувала тому й очікувань було неймовірно багато. Чому він привіз її саме сюди? Вони ніколи не говорили про це місто і чи є в ньому щось особливе.

Врешті машина зупинилась. Мовчки він вийшов на зовні, довго не чекаючи вона вийшла слідом. Він підійшов до неї беручи її за руку і в котре загадково посміхнувшись повів кудись. Йшли вони не так довго, зупинились посеред моста який стояв над ставком, на дворі вже давно стемніло, міст освітлювався ліхтариками, довкола ставка теж поодиноко світили ліхтарі.

-Чому ми тут?

В котре запитала дівчина і він знову не дав коректної відповіді.

-Ще кілька хвилинок…

Відповів він глянувши на годинник на руці. Вона досі була розгублена і схвильована, а зараз це відчуття тільки розгорталось. До чого ці секрети? Чому він просто не пояснить що і як?

Вона дивилась на нього сподіваючись почути ще щось, але він чітко дивився в сторону води тому втративши терпіння їй теж довелось глянути в темряву сподіваючись щось там розгледіти.

Всього мить як вода засвітилась різними барвами й в гору рвонули десятки фонтанів, всі різні й неймовірні. Вона завмерла, взагалі не очікуючи що в цьому темному непримітному ставку ховалась така краса. Це було дійсно неймовірно та вражаюче. Кольори змінювались та переливались, потоки води кружляли відтворюючи цілу постановку, як актори в театрі, чи як танцівники на сцені.

Вона не рухалась і здавалось навіть не дихала настільки зачарована цим видом. І ці кілька хвилин шоу, ні на мить не відводила погляду. Коли врешті світло згасло, а потоки фонтану стали ледь помітні вона тихо мовила:

-Як це було гарно…

Вона чекала якихось коментарів і від нього, вона нарешті побачила те що він хотів показати, пояснить він хоч щось, чому обрав саме це місце, чому саме сьогодні після роботи? І інші питання які він повинен був пояснити. Все ж це не перший сюрприз від нього, він завжди коли щось приховував, то одразу після подарунку пояснював, чому нічого не розказав і як все планував.

Тиша починає повертати до тями після того як вона досі вдивлялась у воду ніби чекаючи на другий етап. Вона врешті повертається до нього і тепер же точно не рухається і не дихає. Коли мить тому вона була вражена фонтанами то це було захоплене здивування, а зараз на її обличчі читався німий шок.

Кріс стояв на одному коліні, в руці тримаючи коробочку з обручкою. Якщо на ній не було лиця від шоку, то на ньому не було від хвилювання.  В думках він порівнював день його зізнання з теперішнім моментом, намагаючись усвідомити коли сильніше хвилювався. Одне він знав точно, що за інших умов, за все своє життя він точно ніколи так не хвилювався як зараз.

- Ти вийдеш за мене?

Промовив він, коли його голос помітно тремтів від хвилювання,  а вона дивилась на нього наче вперше в житті бачить. Ніби не розуміла чи це жарт, чи правда. Її очі були широкими, брови то підіймались, то опускались, не розуміючи які емоції зараз потрібно відчувати, губи тремтіли не знаючи як вимовити хоча б слово.

-Так… звісно так!

Мовила вона тремтячим голосом і навіть не задумуючись, різко впало на коліна, обіймаючи його зі всієї сили, що тільки було духу. Він що досі був переповнений хвилюванням на мить застиг, а тоді обійняв її за спину, так само міцно притискаючи до себе…

***

З того дня вони стали нареченими, але в компанії вони досі були просто колегами, які все ще були головними суперниками.