***

Сонце залоскотало очі, пробуджуючи дівчину та заставляючи забути приємний сон який ще щойно тривав. Вона підіймається з ліжка і за звичкою тягнеться руками вгору при цьому позіхаючи. Після цього озирається пригадуючи чим закінчився вчорашній вечір.

Він що знову втік? Навіть з власного номера!? - Крутиться в голові усвідомлюючи що його немає.

Зловивши хвилю роздратування вона пішла в ванну. Ну це вже якось занадто, уникати настільки щоб з власної кімнати втекти, ну серйозно ніби чоловік на виклик.

Повернулась в кімнату шукаючи телефон, яка можливість що він щось написав перед втечею?  Та й вона навіть не була певна котра зараз година. Майже десята. Довго ж вона спала, було б дивно якби він сидів поряд неї весь час чекаючи на її пробудження. Але міг все ж написати перед тим як іти кудись.

Двері прочинились, вона одразу підвелась на звук та заглянула до передпокою.

-Доброго ранку.

Мовив хлопець легко усміхнувшись і дівчина миттю відвернулась сховавшись за стіною. Вона просто відчула як щоки починають палати, а серцебиття неочікувано пришвидшилось. Ще кілька хвилин тому вона злилась через його безвідповідальність, а зараз вартувало йому сказати просте «доброго ранку» яке насправді чує від нього у свою адресу вперше в житті, так він ще й посміхнувся їй!

Він звісно одразу підійшов намагаючись зрозуміти чому вона раптом заховалась. Зустрівшись з її, здавалось, переляканими очима, він на мить розгубився ще більше за неї.  Але побачивши її почервонілі щоки він знову посміхнувся. Рукою пригладив їй волосся заставляючи ніяковіти ще більше.

Їй просто не звично бачити його таким. Милим та ніжним, а не серйозним та зухвалим, яким він був всі попередні роки їх знайомства. Звісно вона прийняла той факт що тільки тепер дізналась який він вродливий, бо по правді ніколи раніше не вдивлялась в його зовнішність, адже як чоловік він ніколи її не цікавив. Але ж такі риси характеру вона точно мала б помітити раніше.

-Я купив сніданок, ходімо.

Він покрокував до столу, залишаючи її поряд стіни, поки вона намагалась вгамувати божевільне серце.

За кілька секунд вона все-таки підходить та сідає поряд. Й знову настає мертва тиша. Жодних розмов на жодну тему. Ну можливо з набитим ротом обговорювати щось важливе не варто, але хоч про якісь буденні дрібнички можна б було закинути кілька слів.

Але вони звісно знову дочекали до останнього.

-Нагадує вечір вівторка… тоді спроба поговорити провалилась, може вийде зараз?

Мовила врешті дівчина. Розгубленості більше не було на її лиці. Вона виглядала цілком серйозною, але при цьому уникала погляду. Підтягнувши коліна вгору, обійняла ноги руками, та опустила очі вниз.

-Про що?

Його голос теж звучав серйозно, без згадки на радість що була раніше.

-А хіба нам немає про що? Чи ти хочеш до останнього уникати цієї розмови?

Він знав що вона це скаже, але досі він справді уникав.

-Не хочу, радше боюсь починати, боюсь почути те чого б не хотів…

Врешті він сказав правду.

-Ха, як зручно. - Видала вона з іронічним сміхом, не знаючи як точно реагувати на його слова. – Тоді скажи що ти не хочеш почути, і я промовчу, щоб не сказати цього.

Він піднявся та мовчки підійшов до вікна, прочинив його та дістав з кишені сигарети.

-Хочеш забути це? Тому боїшся почути що я захочу стати секс партнерами чи взагалі зустріча… забудь, це дійсно безглуздо звучить… - знову мовила вона поки він мовчки збирався з думками та замість привичної електронки запалив звичайну сигару, а вона після своїх слів тільки міцніше обійняла свої коліна відчуваючи як хвилювання бере гору.

-Ось ти й сказала те що я не хотів чути. -Мовив він так що гіркота буквально чулась в його голосі, досі він говорив серйозно, а зараз прослизнуло щось схоже на злість. Він зробив затяг і мить помовчав. Вона ж остаточно сховала лице в колінах, тепер боячись не те що погляд, а голову підняти. Вона кусала губи намагаючись втамувати емоції, але виходило кепсько. А що вона чекала, що він їй після простого сексу пропозицію зробить?  Прокручувала подібне в голові, і злилась в першу чергу на себе, бо як можна страждати від хибних думок які ще кілька днів були на рівні абсурду?  - Ти назвала це безглуздим, цього я й боявся.

Завершив він і знову запала тиша. Руки на колінах послабшали, вона більше не кусала губи, знову розгубившись легко підняла голову та глянула на нього. Сподіваючись зрозуміти що він мав на увазі.

-Тобто?...

Говорить вона боязко та тихо. Він знову робить глибоку затяжку і видихнувши дим продовжує.

-Знаєш, я так давно себе на це налаштовував що вже й заплутався, чи то я егоїст який хоче більше аніж можна, чи то боягуз який ніяк навіть не спробує, чи то просто бовдур що стільки років намагався себе запевнити в тому, що ти для мене тільки суперниця і ніяк інакше.

Він промовляв це ніби так спокійно, але в цей час в його голосі знову чулась гіркота, злості та суму.

-Я не розумію про що ти.

Мовила чесно дівчина продовжуючи дивитись на нього.

- Знаєш коли я вперше побачив тебе? – Він не дочекався варіантів, глузливо видав сміх і одразу продовжив. – У восьмому класі, в школі. – Нарешті він глянув на неї, не зважаючи на те як він зараз хвилюється, а серце здавалось вискочить з грудей, він все одно хотів побачити її реакцію коли вона нарешті дізнається правду, і як він і очікував, сказане щойно справді заставило її завмерти й дивитись на нього шокованими очима.

- Що?... – Ледь чутно мовила, і одразу пригадала його слова того вечора, коли він добряче її налякав.

«Ти знаєш мене сім років, а я тебе значно довше, й ти не уявляєш як давно я чекав, щоб привернути твою увагу, тільки я не знав, що моє бажання змусить тебе ненавидіти мене, і зробить нас ворогами, чи як ти нас називаєш.»

Ось що це означало. Але чому він ніколи раніше цього не згадував? Можливо, тому що вони взагалі ніколи не говорили одне з одним...