***

На ранок обох боліла голова. Після того як Крістін пішла, хлопець ще випив кілька бляшанок пива, тож обоє відчували похмілля.

Вони ні разу не перетнулись зранку. Та й до обіду не попадали одне одному на очі.

Тільки в обідній час дівчина надіслала йому листа на пошту. З’явилось відчуття що їм не під тридцять, а під сімдесят років, хто ще зараз спілкується про щось буденне через електронну пошту?

«Як обіцяла пригощу обідом, я довго не чекатиму. *посилання розташування*»

Хоч він її налякав, вона досі не могла зрозуміти що він мав на увазі й чому так розізлився, але почуття гідності переконувало що вона повинна повернути йому «борг».

Він одразу побачив й не затягнув з відповіддю, все ж він думав що скаже ще з вчорашнього вечора.

«Я не робив це щоб отримати щось натомість, я вже це казав.

Між іншим. 0441####### пиши мені на номер, не забруднюй робочу пошту.

І вибач що зірвався.»

 Навіть не перевіривши на правильність відправив, сподіваючись що вона не боїться його, що збереже його номер й напише, тоді й в нього нарешті появиться її, й можливо тоді все ж буде шанс.

Вона  справді одразу зберегла номер. Але ще щось писати не збиралась. Він відмовив, вона не впрошуватиме його. Сам винен що не погодився поки вона була доброю. Але вибачення від нього дійсно її зачепили. Ніколи б не подумала що він може просто так їй допомогти, а потім ще й вибачитись бо розізлився, хоч вона сама його спровокувала намагаючись показатись зухвалою.

Але згадуючи вчорашній вечір, серце знову раз у раз пришвидшувалось. Й вона знала що не страх був цьому причиною.

Вперше цього дня вони зустрілись увечері поряд бару Стефі. Вони не встигли між собою привітатись(хоча навряд чи б це зробили), бо як тільки вони зустрілись вибігла і Стефі.

-О привіт, водій дядька нас забере, сподіваюсь ви не викликали таксі…

-Саме збиралась. – Відповідала Крістін показавши телефон на якому було відкрито програму замовлення.

Стефі засміялась і менш за хвилину поряд них зупинилась машина. За кермом був той самий секретар, впізнавши тих двох він ніяково стис кермо, все ж їх остання розмова була не з найкращих, а тут він відвозить їх разом з племінницею начальника, і не знає як поводитись.

Дівчата сіли позаду, Кріс поряд водія. Й до самого дому їхали вони в тиші, за загальну атмосферу відповідало тільки радіо.

Що ж було далі? Все минуло доволі непогано. Звісно, цього мало щоб описати, але минуло трохи понад годину як вони вже з неприкритими радощами повертались до готелю.

Вільямс, чоловік з яким вони мали вкласти контракт, перші пів години навіть не звертав уваги на парочку незнайомців у своєму домі, мабуть, він давно не бачився з племінницею, яку (як би зрозумів будь-хто) він просто обожнював. Тому розпитуючи дівчину про все що тільки можна, він, мабуть, і не згадав би про тих двох якби Стефі (вже в котре насправді) нагадала йому чому вона приїхала і просила зустріч.

Тому до справи нарешті приступила Крістін, починаючи ділову розмову. На мить він трохи похмурнів що його перервали від бесіди зі Стефі, але взявши до рук документи він набув серйозності, уважно ознайомлюючись з почутим та прочитаним. Все було викладено майже на одному диханні до десяти хвилин. Він задав кілька питань, чим що разу заставляв тривожитись ще більше. В розмові зі Стефі про особисте і в розмові про роботу він виглядав як дві різни особи, це максимально різна поведінка та аура, милий дядечко та суворий підприємець. Було важко його зрозуміти, тому впевненості щодо його рішення не було ніякої.

Важко видихнувши він дістав з кишені піджака ручку і мовчки підписав документи, заставляючи тих двох перекинутись шокованими поглядами між собою. Досі він ні слова не сказав про те чи до вподоби йому їх пропозиція, чи потрібний йому час на роздуми, чи що в нього є якісь побажання чи зауваження стосовно договору, він тільки мовчки слухав, задав кілька загальних питань і знову ж таки мовчки слухаючи відповіді, а тоді просто взяв і підписав наче це якась звичайна заява когось з працівників, а не договір на мільйони з новою компанією.

Це було надто неочікувано і надто легко. Промайнуло одразу у двох в голові й це одразу читалось в їх поглядах.

Це через те що вони знайомі Стефі? Чи він дійсно зацікавлений в співпраці? Він же розуміє який це важливий договір для них?  Так чи інакше діло зроблено, завдання виконано вдало, як саме не важливо.

Вони вийшли з таксі та разом направлялись до кімнат в готелі. Не перекидаючись жодним словом. Все ж хвилюватись про угоду більше не було сенсу, тому вчорашня справжня ніяковість повернулась на місце. Їх дивна не закінчена розмова, знову стала актуальною, але наважитись заговорити було важко.

-Я думала нам доведеться значно довше мучитись з цим чоловіком…

Все ж мовила вона першою, коли вони вдвох зайшли в ліфт. Двоє в замкнутому приміщенні, це точно не було на користь їхньому хвилюванню. 

Дівчина досі роздумувала як варто поводитись чи як діяти. Вона надто довго його ненавиділа, а тут варто було йому раз їй допомогти, а потім ще й написати таке просте слово як «вибач», й її думки стосовно нього не знали куди рухатись. Адже сформований роками образ надто стрімко рухнув, після всього трьох днів поряд. Вона не розуміла його, як і не розуміла себе. Адже усвідомила що вона дійсно взагалі його не знає хоч і вважала навпаки, а ще гірше те що тепер вона справді хоче дізнатись.

Тоді ж Кріс просто засміявся, дивна реакція після того, як і сам думав про те як врешті почати розмову не виказуючи хвилювання. З вчорашнього вечора він безліч разів хотів прибити себе за те що бовкнув зайвого так і ще й злякав її хоч і не планував цього. А тут раптом не стримавшись засміявся, чому? Гарне питання. Вона знову глянула на нього з подивом, знову з'явилось відчуття що бачить його вперше в житті. Спілкування з ним дійсно могло так змінити думку про нього?