Глава 9

Голова закрутилася, але я встояла на ногах.

- Підходь виблядок.

- Курва я вб’ю тебе!!

Він накинувся на мене, але я вчасно ухилилася і Макар полетів на асфальт.

- А я думала ти сильніший за це.

Він підвівся і різко змахнув уламком від розбитої пляшки. На цей раз я була не такою обачнішою і цей ідіот розрізав мені руку.

- Бляха!

Макар зловісно усміхнувся.

- А я думав ти спортсменка, а виявляється ти безсила. От чому ти все життя провела в дитячому будинку. Твої батьки не хотіли соромитися перед іншими такою нікчемністю як ти.

Це був удар нижче пояса. Туман засіяв мені голову і я прийшла до тями тільки коли Поліна відтягувала мене від нього. Мої руки були в крові, кісточки пальців неймовірно боліли, а на очах виднілись сльози.

- Залиш його! Я вже викликала поліцію.

Ми зайшли додому і Поліна одразу кинулась знімати мою кофту, щоб обробити рани.

Через деякий час в двері подзвонили.

- Це напевно поліція, зараз відкрию.

Я залишилась сидіти на дивані, але коли в кімнату залетів Ярослав то майже не підстрибнула від несподіванки.

Він щільно оглянув мене і холодним тоном запитав:

- Хто це зробив?

- Той хто зробив, вже отримав своє.

- Тобто це не твоя кров на руках?

- Не моя. Майже…

- Треба обробити всі твої рани. Поліна принеси миску з гарячою водою і рушник. Не забудь прихопити аптечку.

Він тяжко видихнув і продовжив:

- Невже так важко не лізти в бійку поза рингом? Чи тобі нагадати як ти опинилася в лікарні?

- Він перейшов дозволену межу. Тому отримав те, на що заслуговував. Він бляха бив Поліну!

- Наступного разу у тебе може не бути переваг. Навчись тримати свої емоції при собі. А в особливості тримай язик за зубами, бо такими темпами тобі не тільки його вирвуть, а й зуби повибивають.

- Дуже смішно.

- Я не жартував.

Поліна прибігла з мискою води і аптечкою.

- Чому ти взагалі приїхав сюди?

- Скажи дякую своїй неорганізованості. Ти забула в мене телефон на який подзвонила Поліна.

- Ясно. Поліна тепер питання до тебе. Як так сталося, що п’яний Макар дізнався де ти живеш?

- Спочатку Макар почав надзвонювати мені і просити, щоб я повернулася до нього. Потім він дізнався де я і прийшов до будинку. Оскільки Макар був досить п’яним, я подумала, що він зможе нашкодити комусь. Тож я хотіла подзвонити тобі і запитати як мені діяти, але на телефон відповів Яр. Як тільки він сказав, що ти поїхала додому я розповіла йому все і він зірвався на допомогу.

- Що ж… Дякую за допомогу, але ти трохи спізнився.

- Головне що зараз я поруч з тобою. І як особа, яка забрала тебе на домашнє лікування я повинен впевнитися, що ти в повному порядку.

- Тобі не варто це робити. Я не дитина.

- Стулися і просто навчися приймати допомогу.

- Я завтра ж поїду в поліцію і напишу на цього ідіота заяву!
- Краще не чіпати його. Бо він може подати заяву про побиття у відповідь.

- Маєш рацію. Хай лежить, а як отямиться подумає, що то хтось інший його побив.

- Поліна. Можеш заварити мені чай?

- Добре.

Вона зрозуміла, що Яр захотів, щоб ми залишились з ним наодинці.

- Що ти за бідося така? Не можна ні на хвилину тебе залишити.

- А що? Краще було б сидіти під твоїми дверима і скиглити як песик?

- Знову показуєш зуби? Навіть коли ти винна у всій ситуації.

- Здається, це ти вигнав мене з квартири.

- Здається, це ти полізла туди, куди не можна було. Я сказав тобі людськими словами – не лізь у кабінет.

- Що там такого? Звичайна ж кімната.

- Це мої особисті кордони, які ніколи не можна порушувати.

- А то що?
- А то вже я покажу свої зуби.

- І що ти мені зробиш?

На це він змовчав, але вилиці на його обличчі показували, що от-от і він накинеться на мене.

- Давай я оброблю твої рани?

Він схопив вату і приклав до рани. Почекавши коли кровотеча зупиниться він почав обробляти її.

- Ми не договорили.

- Про що?

- Вже так швидко забула?

- Напевно.

Мої очі нервово забігали по всій квартирі, чим викликали усмішку у нього.

- Ми говорили про те, що може з тобою статися, якщо ти порушиш мої особисті кордони.

- Справді? І що ж?
Він підсунувся ближче.

- Я зроблю так що ти буди скиглити, як та собачка.

Міцно притиснувши до рани наспиртовану ватку я зашипіла від болю.

- Відпусти.

Але він ще міцніше притиснув ватку.

Оскільки рана була відкритою, біль від ватки був пекельним.

- Рани треба припікати. Отак і з людьми. Якщо хтось сильно припікає мені, я шукаю відкриті рани і давлю на них з такою силою, що ті скиглять від болю.

- Зрозуміла. Відпусти.

На цей раз він послухав мене і відпустив.

На місці рани тепер красувався опік.

- Скоріш за все після цього опіку залишиться шрам.

- Не залишиться.

- Чому ти так вважаєш?

- У свій час трохи провчилася у медичному університеті.

- І від чого ж залишаються шрами?

- Наприклад, від ножа, який зазвичай вставляють в спину.

Я зловісно усміхнулася.

- Думаєш, ти один розумник? Думаєш, в тебе немає слабких місць?

- Я можу захисти свої слабкі місця, а от що зробиш ти? Просто проковтнеш? Як тоді з батьками?

Я не витримала і вліпила йому ляпас.

- Не смій говорити про моїх батьків.

- То ти вже і кігті навчилась випускати? Тільки не забувай хто перед тобою. Інакше прилетить у відповідь.

- Я теж вмію захищати себе.

- Можливо ти й стійка фізично, а от морально тебе легко знищити. Коли роздавали силу я вхопив левову частку, але й на розум я завжди був першим. Тож не заводь собі ворогів серед тих з ким потрібно співпрацювати.