Глава 2

І бій почався. Завалити такого великого суперника буде важко, але варто згадати, що казав тренер. Я маю на меті зробити так, щоб він видихся і не мав сил. Швидко ухиляючись від ударів, я намагалася потрапити в сонячне сплетіння і з третьої спроби у мене таки вийшло. Я занесла ногу в повітря, але він перехопив її. Попався! Це була пастка! Одним махом я підлетіла, і ногою на якій стояла, націлилась прямо йому в голову. Удар! І він вже лежить на підлозі і не може підвестись. В таких боях не має суддів, а перерв тим паче, тому я вирішила добити його. Точно по болючим точкам!

І вже коли я побачила як він втратив свідомість, вирішила зупинитись. Це означало лише одне. Я перемогла! Натовп був настільки здивований що в підвалі раптом утворилася тиша.

- Невже! Невже наш новачок зміг перемогти Мисливця!? О так! Це переможні аплодисменти у твою сторону Емілія.

Я ще раз вирішила подивитись на свого суперника, на той момент він прийшов до тями і його вигляд був розчавлений. Власне кажучи як і його репутація тепер.

- Ну то що? Я знищила тебе?

У відповідь я почула лише гарчання. Нічого дивного. Песику вказали його місце.

Мене з переможними вигуками зустріли друзі.

- Емілія! Ти неймовірна!! Ти тільки що перемогла суперника у два рази більшого за тебе!

Верещала Поліна.

- Ага, а ще нажила собі небезпечного ворога.

- З чого ти взяв?

- З того як він на тебе дивився після бою. Він точно помститься тобі. Таке робили з новачками й не раз! Прислухайся до моєї поради та заляж на дно.

- Що за тупість? Чи ти думаєш, що ми у якомусь бандитському фільмі? Він сам погодився на бій і сам його програв.

- Ти потрощила його репутацію. Я запевняю! Такі як він будуть мститись.

З цими словами ми всі поїхали додому.

Зачинивши двері, я вирішила все ж таки дослухатись Макара і закрилася ще на два замки. Не думаю, що тепер він наважиться залізти до мене у квартиру. Як тільки я прийшла на кухню і ввімкнула світло, трохи не заверещала. Прямо за вікном стояв якийсь чоловік і витріщався на мене.

- Бляха! Довбаний перший поверх!! Забетоную ці вікна колись нахрін!

Я просто завісила шторами вікна, щоб більше не лякатися до всирачки.

- Спокійно Емілія. Це просто звичайний безхатько… Нічого боятись.

Вже через декілька тижнів я остаточно розслабилася, але мене не залишало якесь неприємне відчуття. Наче хтось спостерігає за мною.

Закінчивши тренуватись в залі, я вийшла на вулицю. Як тільки я вирішила скоротити дорогу через домівки, у темному перевулку наткнулася на компанію чоловіків. Вони не виглядали як алкоголіки, але я чітко зрозуміла, що вони були націлені на мене.

- Можна пройти?

- От і наша переможниця Емілія!

В темноті я розгледіла обличчя одного з чоловіків. Ним був той виродок з рингу.

- Хочеш бійки?! Давай! Я можу ще раз натовкти тобі пику!

Але не встигла я й ворухнутися, як він дістав пістолет і націлився на мене.

- От лайно…