КРОУЛІ

У лігві Кроулі

Запах віскі, старої шкіри й диму стояв у повітрі.
Дін відчинив двері без стуку.
Сем зайшов слідом, напружений, вже готовий до бійки.
Кроулі сидів у кріслі, закинувши ногу на ногу, ніби чекав гостей… але не цих.
— О, дивіться, — протягнув він, не підводячи очей від келишка. — Моє улюблене сімейство психопатів.
— Нам потрібна інформація, — різко сказав Сем.
— Так, — додав Дін. — І бажано без твоїх ігор.
Кроулі зробив ковток, витримав паузу… і лише тоді підняв погляд.

— Ні.
Тиша.
— Що значить “ні”? — Дін зробив крок вперед.
— Це значить, що я не збираюсь розмовляти з двома людьми, які:
раз — різали мені горло,
два — палили мої кістки,
три — намагались підірвати мене святою водою.
Він посміхнувся.
— Я говоритиму лише з вашою сестрою. Вона єдина з Вінчестерів, яка не намагалась мене вбити.
Дін і Сем переглянулись.
— Луна не бере участі в цій справі, — холодно сказав Сем.
— О, але бере, — Кроулі підвівся. — Вона завжди бере. Бо, на відміну від вас двох, у неї є мозок… і манери.
Дін фиркнув.
— Ти просто боїшся, що ми знову тебе прикінчимо.
Кроулі підійшов ближче, майже впритул.
— Ні, біллі-бой. Я боюся тільки одного — нудних розмов.
А з вами двома вони завжди такі.
Він клацнув пальцями — і на столі з’явився третій келишок.
— Приведіть Луну. Тоді поговоримо.
Сем зітхнув.
— Якщо ти з нею щось зробиш…
— Семюеле, — перебив Кроулі м’яко. — Якщо б я хотів щось їй зробити… вас би вже тут не було.
Дін мовчав кілька секунд, потім дістав телефон.
— Гаразд. Але якщо ти її образиш — я особисто зроблю з тебе демонський бургер.
Кроулі усміхнувся ширше.
— О, Діне… я вже скучив за сімейними зустрічами.

****************

Коли руки Кроулі й Луни зійшлися, повітря ніби стало густішим.
За їхніми спинами Дін різко видихнув.
— Ти серйозно?! — прошепотів він до Сема. — Вона щойно уклала угоду з королем пекла?
— Вона потисла йому руку, Діне, — тихо відповів Сем. — Це ще не угода.
— У його світі це вже майже весілля.
Кроулі не відпускав руку Луни ще секунду довше, ніж потрібно, ніби перевіряв щось невидиме.
— Бачиш? — сказав він м’яко. — Манери. Ця дівчина — єдина надія вашого генетичного фонду.
Луна повільно прибрала руку.
— Менше компліментів, Кроулі. Більше інформації. Що ти знаєш?
Кроулі всміхнувся, повернувся до столу й налив їй віскі.
— О, я знаю багато. Питання лише в тому… що ти готова дати взамін?
— Нічого, що зашкодить людям, — холодно відповіла Луна.
— І нічого, що зашкодить моїй сім’ї.
Дін позаду схрестив руки.
— Особливо нам, — буркнув він.
Кроулі глянув на нього через плече.
— Діне, якби я хотів вам нашкодити, ви б уже перетворились на декоративні килимки.
Він знову подивився на Луну.
— Але ти інша. Ти розумієш, що світ не ділиться на чорне й біле.
І саме тому… я допоможу.
Сем насупився.
— Просто так?
Кроулі засміявся.
— Семюеле, я демон, не благодійний фонд.
Я допоможу… бо те, що насувається, загрожує навіть мені.
Луна напружилась.
— Що саме насувається?
Кроулі поставив келих і нахилився вперед.
— Старе. Давніше за мене. Давніше за пекло, яким ви його знаєте.
І воно шукає… тебе.
Тиша.
Дін зробив крок до сестри.
— Луна… що він має на увазі?
Кроулі усміхнувся тонко.
— О, тепер починається найцікавіше.