ГАВРИЇЛ

Бункер  був незвично тихим.
Сем сидів за столом, втупившись у ноутбук, Дін чистив ніж, а Луна перегортала старий гримуар, сидячи на дивані, підібгавши під себе ноги.

Повітря ледь здригнулося.

— Ну звісно, — пробурмотів Дін, навіть не підводячи очей. — Запах цукрової вати й проблем.

— Я образився, — пролунав знайомий голос.
Гавриїл матеріалізувався просто на столі, в сонцезахисних окулярах і з коробкою цукерок. — Я приношу радість, гумор і… — він помітив Луну, завмер і зняв окуляри. — Ого. А це що за бонусний рівень?

Сем зітхнув.
— Гейб, ні.

— Гейб, так, — поправив архангел, стрибаючи зі столу. Він повільно підійшов до Луни, розглядаючи її з театральною серйозністю. — Значить, це та сама молодша Вінчестер. Та, що читає заборонені книжки і виглядає так, ніби може проклясти людину одним поглядом.

Луна підняла очі.
— Залежить від настрою.

— О, я люблю дівчат із настроєм, — усміхнувся він. — Це додає гостроти. Як чилі в шоколаді.

— Вона не десерт, — сухо встав Дін.

— Не хвилюйся, ковбой, — Гавриїл підморгнув. — Я культурний. Я спочатку фліртую.

Він клацнув пальцями — і в його руках з’явилася троянда з паперу, яка одразу ж перетворилася на полум’яний метелик і сіла Луні на плече.

— Для дівчини, яка тримає в руках книжку, що горить, — промовив він. — Думаю, ми розуміємо одне одного.

Луна ледь посміхнулась.
— Вона не горить. Вона реагує на магію.

— Тобто на мене, — самовдоволено сказав Гавриїл. — Бачиш, ми вже маємо хімію.

— Якщо ти ще раз скажеш “хімія”, я кину в тебе освяченою водою, — попередив Сем.

— О, будь ласка, — архангел нахилився до Луни, тихіше, майже змовницьки. — Я пережив падіння небес, апокаліпсис і твоїх братів. Освячена вода — це навіть не розминка.

Він обвів її поглядом, зупинившись на книжці.

— Серйозно, Луно, — сказав він уже м’якше. — Ти тримаєш артефакт, який може знищити місто… і виглядаєш так, ніби хвилюєшся, що спізнишся на пару. Це… неймовірно привабливо.

— Гей! — Дін різко підвівся. — Вона моя сестра.

— І я це дуже поважаю, — відповів Гавриїл, не відводячи очей від Луни. — Але, Діне… ти ж не можеш заборонити архангелу мати смак.

Луна закрила книгу. Полум’я згасло.

— Ти завжди такий? — спитала вона.

— Я можу бути ще гіршим, — усміхнувся він. — Але для тебе постараюсь бути чарівним. Це новий режим: “архангел-джентльмен”.

— Це звучить небезпечно, — сказала вона.

— Я і є небезпечний, — відповів він тихіше. — Але тільки для тих, хто тебе образить.

Сем і Дін переглянулись.

— О, ні, — простогнав Дін. — Він закохується.

— Я не закохуюся, — заперечив Гавриїл. — Я… зацікавлююсь стратегічно.

Він знову клацнув пальцями — і на столі з’явилася тарілка з пирогом.

— Отже, Луно, — сказав він, відрізаючи шматок. — Розкажи мені: ти більше любиш книжки про демонів чи про хлопців, які вміють з’являтися з десертами?

Луна взяла виделку.

— Залежить від хлопця.

Гавриїл переможно усміхнувся.

— Діне, Сем, — сказав він. — Я залишусь тут на… невизначений час.

— Я тебе вб’ю, — буркнув Дін.

— Ставай у чергу, — відповів архангел і підсунув Луні пиріг. — Але після десерту.

— Ні, — відрізав Дін. — Ми це навіть не обговорюємо.

Він уперся руками в стіл, дивлячись на Гавриїла так, ніби оцінював, куди саме краще встромити ніж.

— Ти. Не. Чіпаєш. Нашу. Сестру.

— Ого, — архангел підняв руки, ніби здається. — Я ще нічого не чіпав. Я фліртую. Це різні види спорту.

— Для тебе, може, — буркнув Сем. — Для нас це одна й та сама проблема.

Луна сиділа трохи осторонь, гортаючи сторінки гримуара, але вже не читала. Вона слухала.

— Хлопці, — спокійно сказала вона. — Я тут.

— Ми знаємо, — відповів Дін. — Саме тому ми нервуємо.

— Ви нервуєте, бо я архангел, — вставив Гавриїл. — Це зрозуміло. Я б теж нервував. Я дуже харизматичний.

— Ми нервуємо, бо ти — катастрофа, — уточнив Сем.

Гавриїл задумливо кивнув.

— Справедливо.

Він перевів погляд на Луну.

— Але ж ти не нервуєш, правда?

Луна підняла очі.

— Я мисливиця, — відповіла вона. — Мене складно налякати.
Пауза.
— Дратувати — легше.

Гавриїл усміхнувся ширше.

— Прогрес.

Дін важко зітхнув і провів долонею по обличчю.

— Слухай, цукрова вата. Давай начистоту. Чого ти хочеш?

Архангел відповів не одразу. Це вже саме по собі було дивно.

— Якщо чесно? — сказав він. — Вона… цікава.

— Я не експонат, — спокійно відповіла Луна.

— Я знаю, — м’яко сказав він. — Саме тому.

Сем склав руки на грудях.

— Розшифруй.

Гавриїл знизав плечима.

— Вона не дивиться на мене, як на зброю. І не дивиться, як на монстра.
Він ковзнув поглядом до Луни.
— Вона дивиться так, ніби бачить… мене.

У бункері запала коротка тиша.

Дін зиркнув на сестру.

— Лу?

Вона трохи знизала плечима.

— Він просто… не бреше про те, ким є.

— Я взагалі-то дуже добре брешу, — образився Гавриїл. — Це один з моїх талантів.

— Але не зараз, — відповіла вона.

Він замовк. І вперше за весь час виглядав не жартівливо, а серйозно.

— Гаразд, — буркнув Дін. — Це вже стає занадто емоційно. Мені це не подобається.

— Підтримую, — сказав Сем.

Гавриїл знову клацнув пальцями — і в його руках з’явилися три чашки кави та одна з какао, яку він одразу простягнув Луні.

— Я намагаюсь бути пристойним, — сказав він. — Це важко. Але я стараюсь.

— Це тебе не рятує, — попередив Дін, забираючи свою каву.

— Я й не прошу рятувати, — відповів архангел. — Я прошу… шанс не бути одразу вигнаним.

Луна взяла какао.

— Один шанс, — сказала вона. — Маленький.

Дін видав звук, ніби його вдарили в живіт.

— Луно…

— Один, — повторила вона. — Якщо він почне поводитись як ідіот — ти маєш повне право його вигнати.

— Я завжди поводжусь як ідіот, — гордо сказав Гавриїл.