5

Минуло кілька днів.

Жодних знаків. Жодних голосів. Жодного світла, що мерехтіло без причини.

І саме це лякало найбільше.

Луна стояла біля Імпали на пустій стоянці за придорожнім баром. Сем зайшов усередину поговорити з барменом про дивні зникнення в окрузі.

Ніч була спокійна.

Надто спокійна.

— Ти почала сподіватися, що я не повернуся, — тихо сказав знайомий голос.

Вона не здригнулась.

Не повернулась одразу.

— Я знала, що ти прийдеш, — відповіла вона.

Михаїл стояв за кілька кроків, у тілі Діна, але цього разу без тієї холодної величі. Просто дивився.

— Ви шукали інший спосіб, — сказав він. — Нову пастку. Нову зброю.

— Ми шукаємо спосіб повернути його, — сказала вона.

Він кивнув.

— Я знаю.

Тиша між ними була дивно спокійною.

— Чому ти прийшов? — запитала Луна.

Він зробив крок ближче.

— Бо я відчуваю, як ти віддаляєшся від мене, — сказав він тихо. — І це… нове відчуття.

Вона гірко всміхнулась.

— Це називається “логіка”.

— Ні, — відповів він. — Це називається “вибір”.

Він зупинився поруч із машиною, майже поруч із нею.

— Ти думаєш, я прийшов погрожувати?
Пауза.
— Я прийшов попередити.

Луна напружилась.

— Про що?

Він підняв погляд на темне небо.

— Інші архангели почали рухатися. Вони знають про тебе. Про нас.

Ці слова вдарили важче, ніж будь-яке закляття.

— Чому їм є діло до мене? — тихо запитала вона.

Він повернувся до неї.

— Бо ти — змінна, якої не було в рівнянні.
Тихіше:
— І тому, що я не дозволю їм тебе зачепити.

Луна похитала головою.

— Ти не можеш захищати мене від небес.

— Можу, — спокійно сказав він. — Але тоді ти остаточно станеш моєю слабкістю.

Вона зустріла його погляд.

— Я не хочу бути чиєюсь слабкістю.

— Ти вже нею є, — відповів він тихо.

Пауза.

— І питання тепер не в тому, чи я прийду знову.

Він нахилився трохи ближче.

— Питання в тому… чи коли прийдуть вони, ти станеш поруч зі мною… чи проти.

Світ за їхніми спинами ожив звуком дверей бару.

Сем виходив.

Михаїл перевів погляд на нього… і знову на Луну.

— Подумай про це, — прошепотів він.

І зник.

Сем підійшов до неї.

— Будь ласка, скажи, що це був не він.

Луна дивилась у місце, де він стояв.

— Це тільки початок, Сем.

— Так і думав… — пробурмотів він.

І ніч знову стала занадто тихою.

**************************************************

 

Ніч розірвав звук.

Не гуркіт.
Не крик.

Щось гірше — тріщина в повітрі.

Луна навіть не встигла обернутись.

Світ навколо неї спалахнув білим світлом, і сила вдарила в груди, відкинувши її до капота Імпали. Повітря вибило з легенів.

Сем вихопив клинок.

— ЛУНА!

Фігура з’явилась серед світла — висока, нерухома, з очима, що світилися холодним золотом.

— Ось ти яка, — сказав незнайомий голос. — Та, через яку рівновага почала тріщати.

Луна спробувала підвестись, але сила притисла її до металу.

— Ти не повинна існувати в цій історії, — спокійно промовив архангел. — І я виправлю це.

Світло навколо нього спалахнуло сильніше.

Сем кинувся вперед —

Але його зупинила хвиля сили, що відкинула його на землю.

Луна заплющила очі, готуючись до удару.

І раптом…

Світло розсік інший спалах.

Сильніший.

Тепліший.

— Досить, — тихо сказав знайомий голос.

Михаїл з’явився між ними.

Просто став попереду Луни, закриваючи її собою.

— Вона не твоя справа, — сказав він спокійно.

Інший архангел насупився.

— Ти серйозно, брате? Ти ставиш людину вище за порядок небес?

— Я ставлю вибір вище за примус, — відповів Михаїл.

Напруга між ними була майже відчутною.

— Вона впливає на тебе, — холодно сказав інший. — Ти слабшаєш.

— Ні, — тихо відповів Михаїл. — Я стаю тим, ким мав бути.

Світло навколо них вибухнуло.

Кілька секунд — і вони зникли в спалаху сили, що тряс землю.

Коли світло згасло, інший архангел зник.

Михаїл стояв, важко дихаючи.

Вперше виглядав… не непереможним.

Луна повільно підвелась.

— Ти… врятував мене, — прошепотіла вона.

Він повернувся до неї.

— Я попереджав, що вони прийдуть.

Вона дивилась на нього довго.

— Ти ризикував заради мене.

Пауза.

— Я ризикував заради свого вибору, — відповів він тихо.

Але цього разу вона побачила в його очах щось більше.

І вперше її голос став м’якшим.

— Дякую… Михаїле.

Ці слова прозвучали тихо, але важили більше за закляття.

Він завмер.

Наче саме це й було найнебезпечнішим.

Сем підійшов ближче, обережно.

— Нам треба йти. Це вже не полювання. Це війна.

Луна не відводила погляду від Михаїла.

— Так… війна, — прошепотіла вона.

І в цю мить вона вперше зрозуміла, що проблема не лише в небесах.

Проблема в тому, що вона починає відчувати до нього щось справжнє.

А він носить тіло людини, яку вона не має права втратити.

Повітря ще пахло озоном після бою.

Сем перевіряв околиці, тримаючи клинок напоготові, але погляд Луни був прикутий лише до нього.

До Михаїла.

Він стояв за кілька кроків, ніби не знав, чи має право підходити ближче.

— Ти поранена? — тихо запитав він.

— Ні, — відповіла вона. — Завдяки тобі.

Пауза зависла між ними.

Сем кинув на нього насторожений погляд, але мовчав.

Михаїл зробив крок ближче.

— Це був лише перший, — сказав він тихо. — Вони не зупиняться. Для небес ти помилка. Змінна. Загроза.