Частина 5

Сьогодні неділя і я вперше був на вулиці ще до того як проснувся весь гуртожиток. На годиннику 9 ранку. З Олькою ми домовились на 10, але я не міг так довго сидіти в кімнаті. Внутрішній супергерой хотів чим швидше вийти з чотирьох стін, а ми вже вияснили, що до нього варто прислухатися.

Вперше за роки школи я не був в поганому настрої, не злився на оточуючих і взагалі почувався прекрасно. Моя голова була чиста від негативних думок. Супергерою всередині захотілося стати кущем троянди. І я собі дозволив це зробити. Відчуття були дивні. Я ще ніколи на неї не перетворювався. Потім спробував подумки продовжити одну гілку і, о диво, в мене вийшло. Моїй радості не було меж.

Олька підійшла вчасно.

– Сьогодні наш урок пройде в торговому центрі, пішли, Mantree, – вона попрямувала вперед і навіть не подивилася чи я йду за нею. А я йшов. Бо було цікаво, що сьогодні. І корисно.

– Чому ти мене так називаєш? Що це значить? – нарешті наважився спитати я.

– Mantree?

– Так, переклади, – попросив я.

– Людина-дерево, – посміхнулася Олька і заблищала своїми хитрющими очима, – я коли тебе вперше побачила, це прізвисько виникло в голові, просто на англійській мові звучить крутіше. Вловлюєш?

Я не дуже вловлював. Але слово мені теж подобалося. Тож нехай.

Ми прийшли до торгового центра.

– Тепер ти маєш вкрасти булочку в он того продавця, – дівчина показала пальцем на прилавок з хлібними виробами.

– Але навіщо? Якщо ти хочеш їсти, я можу тобі її купити, – я не розумів нічого.

– Ти пам’ятаєш, що обіцяв мене слухати? Так от, піди і вкради мені булочку з вишнями! Я чекатиму тебе на виході з торгового центру.

Дівчина розвернулася і пішла, а я так і остався стояти в повному ступорі.

Ну гаразд. Будь що буде. Я підійшов до прилавку.

– Доброго дня, – кажу продавцеві, якому на вигляд років 40, – а які у вас булочки є?

Він перераховує увесь свій товар, а в моїй голові, в той час появляється бігуча стрічка: «у нього може бути жінка, і діти-школярі, а може вже і внуки є, а я ось так, обкраду його». Стає соромно, відчуваю як вібрації в середині говорять що ось-ось стану деревом, тому швиденько хапаю першу булку, що стояла найближче і тікаю геть. Адреналін зашпаклює. Внутрішній супергерой хоче взяти верх, але я прошу його ще трохи зачекати, зараз користі від ніг більше ніж від коренів. Забігаю за кут і бачу декоративне деревце в горщику, це якраз те, що мені потрібно. Швидко стрибаю на нього і стаю новою гілочкою на дереві. Пройшло хвилин 10 перш ніж я зрозумів, що погоні немає. І справді. Продавець не залише весь прилавок через одну булочку. Переконуюся, що нікого немає і знову стаю людиною. Швидко виходжу з торгового центру, находжу Олю. Вона голосно сміється.

– Не бачу нічого смішного, – ображено говорю я, – я виконав твоє дурацьке завдання, тепер розкажи для чого це все.

– Хахаха, ой не можу, -– хапається за живіт дівчина, – ти так смішно біг, ніби банк обікрав, – дівчина насміялася, а потім продовжила, – по-перше, ми вияснили, що ти можеш діяти в спільній згоді зі всіма частинами себе, по-друге, я хотіла булочку, по-третє, це було дуже весело, – вона відкушує шматок і дивиться на мене очима повними розчарування, – вона з яблоком, а я хотіла з вишньою.

– Це щоб ти сильно не зазнавалася, – сказав я і аж загордився собою. Насправді, з цього уроку я зрозумів, що дійсно можу бути зібраним в критичній ситуації.

– Максику, а може ти станеш вишньою, а я трохи нарву ягід, о нє, краще черешньою, обожнюю їх, – Олька мрійливо подивилася в гору, я посміхнувся але запевнив, що навіть коли я дерево, їсти все одно мене не можна. Олька не повірила, але перевіряти ми не стали.

– Що плануєш ввечері робити? – запитав я вже свою подругу. Все ж вона класна. Не завжди. Але класна.

– Не знаю ще, є якісь пропозиції?

– Ага, фільм на ноуті цілий день сьогодні скачую. Мав би вже бути готовий, складеш компанію?

– А в тебе чіпси є? – запитула хитрюща жінка, я посміхнувся.

– Я думаю, що зможу вирішити цю величезну проблему, – говорю я, – будуть.

– Тоді чекай мене через 30 хв, – говорить Олька і біжить до себе в корпус не попрощавшись.