Частина 2

Коли навчання нарешті закінчилося я швидко пішов до виходу зі школи. Потрібно встигнути сісти в автобус раніше за Сашу, а то знову повториться ранок.

Ось я виходжу за двері школи, бачу ціль, швидко збігаю вниз, ще 10 кроків, але біля самого автобуса сильний вітер підкошує мої ноги, я лечу сам і зачіпаю рукою якусь дівчину. Вона опиняється на підлозі поряд зі мною.  Щоб виправити ситуацію, швидко піднімаюся на ноги, але Саша не зупиняється на зробленому. Йому завжди мало. Вітер штовхає мене вниз прямо на дівчину. Я ще встигаю уявити як з її носа тече кров від мого чола, але вже за мить лежу на землі сам, а незнайомка перетворюється на дівчину зроблену з чистої води, а через секунду вже стоїть на ногах як і до зустрічі зі мною. Вона кинула гнівний погляд на Сашу і мовчки зайшла в автобус. Хлопці пішли слідом. Хоч раз уся увага була прикута не до мене і це тішило. Я ще трохи повалявся на траві, потім помаленьку піднявся і побачив, що на тому місці, де ми щойно валялися з незнайомкою лежить якийсь зошит. Я підняв, запхав його в портфель з найкращими намірами віддати дівчині. Але в мого внутрішнього супергероя були інші плани. Коли я сів на своє місце і знайшов очима новеньку, побачив біля неї Сашу і злість наповнила мене знову. Це він – моя найбільша проблема, через нього я завжди втрачаю контроль. І за секунду я – дуб. Правда цього разу ніхто не звернув увагу.

Вечір. Я валявся в себе на ліжку і мріяв як закінчу школу, підпишу контракт про нерозголошення таємниць супергероїв і школи, зберу речі (мені вистачить однієї дорожньої сумки, ще й місце залишиться) і переїду кудись подальше з міста. Можливо в ліс. До маминої родини. А може просто замісто. Найду якусь роботу в інтернеті, щоб працювати віддалено і більше ніколи, НІКОЛИ не попаду у велике скупчення людей. 

Скинув свій портфель з ліжка ногою. З нього випав зошит, що я сьогодні знайшов. Цікавість перемогла, тож відкрив його.

« Любий щоденник, я завела тебе, щоб ділитися своїми проблемами, адже більше немає з ким». Я швидко закрив зошит. Нащо мені читати чужі особисті історії? В мене своїх вистачає. Я кинув щоденник назад в портфель з наміром завтра повернути власниці. Потім переодягнувся і влігся спати. Не виходило. Думка про зошит і новеньку не йшла з моєї голови. Тож нічого страшного не станеться, якщо я прочитаю кілька сторінок, а потім засну.

« Сьогодні це сталося знову. Я просто йшла по вулиці, мене зачепила якась жінка плечем, моє внутрішнє «я» зреагувало і от лежу собі калюжкою. Чекаю коли серце перестане так сильно битися і я зможу вернути собі нормальну форму. Ну коли це вже закінчиться? Коли я перестану безконтрольно перетворюватися на калюжу? Ненавиджу свою супер силу!!!». Я різко закрив щоденник. Як так? Адже тоді, біля автобуса, новенька просто ідеально контролювала своєю силою. Чи можливо то випадковість? Все виясниться з часом. Я нарешті спокійно заснув.