Акт третій: Порятунок на дорозі

Минулого тижня я побачив, як стара жінка повільно йде через дорогу, а на неї їде автобус.

Небезпека. Максимальна загроза. Я навіть не встиг подумати — я вже біг, бо думання, як відомо, займає час, якого у справжнього рятівника немає. Десь у глибині свідомості майнула думка "а, може, вона просто йде на зупинку" — але я її придушив. Сумніви вбивають героїв.

Активую всі суперсили.

Я вибіг на дорогу, підхопив жінку на руки і поніс на тротуар подалі від небезпеки.

Автобус зупинився на зупинці. Як і мав. Бо це була зупинка. Баба Надя якраз хотіла сісти на цей автобус. Вона їхала до сестри на Лівобережну. У неї в сумці була ковбаса, яку вона везла в подарунок, і шість яєць.

— Пусти мене, скажений! — кричала баба Надя, молотячи мене сумкою.

— Я рятую вас від автобуса!

— Автобуса?! Це мій автобус! Мій! Я на нього ледь не запізнилась!

— Він міг вас збити!

— Він стоїть на зупинці!!

— Це могла бути пастка!

Баба Надя на секунду замовкла. Подивилась на мене. Потім на автобус, що вже зачиняв двері. Потім знову на мене. В її очах я прочитав цілу гаму почуттів — здивування, жах, безмежну скорботу за ковбасою та автобусом.

Результат: з шести яєць не вижило жодне. Ковбаса вціліла — міцна виявилась. Головне — баба Надя жива. Решта — дрібниці.

Водій автобуса висунувся у вікно і сказав щось коротке та ємне. Я вирішив, що він вдячний за мою пильність і просто не вміє висловлювати подяку в літературній формі.

Баба Надя тепер обходить мене за квартал і вчить онуків: "Бачиш людину в червоній куртці — біжи і не оглядайся."

Я ношу червону куртку, щоб бути помітнішим під час рятувальних операцій. Ефект перевершив очікування — люди справді реагують миттєво. Це і є видима присутність рятівника. Профілактична.

Вчора отримав анонімну записку під дверима:

"Просимо тебе переїхати в інший район. Підписано: весь двір, баба Надя, Дмитро з третього, Василь Омелянович і кіт Галини Петрівни."

Я розчулився. Очі навіть трохи защипало — напевно, від вдячності колективу. Вони хочуть, щоб я розширив географію героїзму. Щоб більше людей відчули мій захист. Це не прохання — це заклик. Поклик обов'язку.

Вже дивлюсь квартири в сусідньому мікрорайоні.

Там, кажуть, є великий ринок. Багато людей. Тисняви. Слизькі підлоги біля рибного ряду. Дід, який торгує кавунами прямо на тротуарі. Жінки з клунками, що переходять дорогу. Маршрутки, що зупиняються будь-де. Потенційних небезпек — на три кар'єри вперед.

Я відчуваю, як суперсили прокидаються в передчутті. Швидкість. Витривалість. Передбачення катастроф.

Мої майбутні сусіди ще навіть не знають, що їм щастить.

Поки не знають.