Акт другий: Нейтралізація загрози

Підозрілий тип у темній куртці ховався за рогом і щось бурмотів. Класична ознака злочинного умислу. Я знаю ці ознаки. Я вивчав їх за серіалами — трьома різними, і всі три підтверджують: якщо людина стоїть і бурмоче, вона або злочинець, або свідок на місці злочину. Третього не дано.

Я зайшов зі спини. Активував усі три суперсили одночасно — швидкість, витривалість і передбачення катастрофи. Це винятковий режим, я використовую його лише в особливих випадках, бо потім довго болить спина. Але коли місто в небезпеці — жертви виправдані.

Стрибнув. Притиснув до асфальту.

— Стій, злочинцю!

— Що?! Відпусти! Я Дмитро!

— Злочинці теж мають імена.

— Я з третього поверху! Ми сусіди вісім років!

Це справді був Дмитро з третього поверху. Він запам'ятовував слова для корпоративного конкурсу з мнемотехніки. Щоб краще запам'ятати фрази, він вимовляв їх уголос і жестикулював — звідси і підозрілі бурмотіння, і рухи. Детективний серіал такого не показував. Вважаю, це недолік серіалу.

— Ти міг просто запитати, — сказав він, лежачи на асфальті.

— Злочинці не відповідають на запитання, — пояснив я терпляче.

— Але я не злочинець!

— Ну, тепер це вже, звісно, очевидно. Але я не міг ризикувати.

Дмитро деякий час дивився в небо. Потім сказав:

— Допоможи встати.

— Звісно. Рятівник завжди допоможе.

— Це не рятування. Це ти мене поклав.

— Це превентивне укладання, — уточнив я. — Різниця принципова.

У Дмитра тепер забинтоване коліно і стійке переконання, що виходити ввечері покурити — смертельно небезпечно. Я вважаю, що врятував його від куріння, нічного холоду і, можливо, від чогось значно гіршого, що могло статись, але не сталося — знову ж таки завдяки мені. Дмитро з цим не погоджується, але з часом переосмислить.

Сусіди по під'їзду тепер виходять на вулицю виключно групами. Кажуть — для безпеки. Мені приємно, що моя діяльність згуртувала людей. Солідарність — це і є справжній результат героїзму.