Глава 17

-Доброго ранку, як вчора доїхала? - запитала Ліна. 
-Ммм.. 
-Ти що, ще спиш? Прокидайся, я не будильник, - посміялась дівчина в телефон і Роні зрозуміла, що дійсно вимикала будильник. 
-Привіт, все як завжди.  
-Посварились? 
-Цього разу дуже серйозно, буду просити давати мені окремі проекти. Я готова до цього. Більше його не буде в моєму житті. 
-Я сумуватиму за історіями з Віктором. Мені, до речі, Іра дзвонила, казала, що він все ж покликав її на побачення. 
-Надіюсь в них все вийде, вона дуже мила. 
-Так, мені теж сподобалась вона одразу, тому і дала їй свій номер. Думаю вони будуть гарною парою. Влад не з’являвся?  
-На щастя ні, у нього ж там “робота”, - саркастично сказала Роні. 
-У нього дійсно там робота. Якщо його ще Сергій не прикривав.  
-Надіюсь я більше його не побачу. 

Перший вихідний у дівчини пройшов спокійно. Вона написала директору, пояснила ситуацію і попросила їй роботу надсилати окремо. 
-Вероніко, я все розумію, але Віктор повинен все затверджувати, якщо він погодиться, то я за. 
-Буду вдячна, я не хочу з ним контактувати, після нашої особистої сварки і не хочу щоб це якось впливало на роботу. 
-Я зрозумів тебе. Я з ним проведу розмову, щоб не ображав тебе, - посміявся Ігор Миколайович. 
-Дякую, гарного дня, - з посмішкою сказала дівчина. 
-Бувай. 

Вероніка ніяк не могла прокинутись, тому весь день провела в ліжку. Вона почувала себе погано, як морально, так і фізично, а під вечір піднялась температура та почало боліти горло. Та на щастя Олег погодився допомогти сестрі: 
-Напиши мені список у Telegram і я все доставлю тобі. 
-Ти відколи кур’єр? 
-Сьогодні, і тільки сьогодні, я твій особистий кур’єр. 
-Дякую, чекатиму на тебе. 

Не пройшло і двадцяти хвилин, як почувся дзвінок у двері. 
-А ти швид.., - дівчина думала це Олег, але побачила уже знайомого кур’єра. 
-Доброго дня, давно не бачились, - усміхнувся чоловік та продовжив, - це Вам. 
-Дякую, гарного дня. 

Ще через п‘ять хвилин знову почувся дзвінок у двері, на цей раз дійсно Олег. 
-Надіюсь я не довго? А що це? - вказав чоловік на пакунок. 
-Тільки що був кур’єр.  
-А для чого ти замовляла щось, якщо я міг тобі привезти? 
-Це не я. 
-Це Влад? Робить спроби повернутись? 
-Ні, це не він, я так зрозуміла йому байдуже, як і мені. 
-Тоді хто? 
-Я не знаю, але надіюсь незабаром дізнаюсь. 
-І що ж там? - Олег почав рухатись до пакунка. 
-Я не відкривала ще, краще дістань мені ліки проти температури, а я розпакую і покажу тобі. 
-Ну добре, зараз буде готово, міледі, - вклонився хлопець. 

“Для твоєї особливої людини” - було написано в записці. Це була ще одна чашка, така ж як минула. Роні надіялась, що це знак і людина дуже скоро покаже себе.  

-То що там?  - викрикнув з кухні Олег. 
-Тягни свою важку дупцю сюди і я покажу. 
-Кружка? 
-Це ще одна, до пари, можливо це для себе? 
-Якщо він покаже себе зараз, то це буде символічно, - посміявся хлопець, - що там ще? 
-Пакування мого улюбленого какао і наче домашні свіжоспечені круасани, але я не впевнена. 
-Ох, то він ще й шеф-кухар у тебе. 
-Припини, не у мене, він не хоче показати себе, - промовила дівчина, але як ж сильно вона помилялась, підказка уже давно знаходилась вдома, проте дівчина зовсім не помічала її. 
-Я наче все зробив, все пізно буду їхати.  
-Дякую тобі, ти справжній лицар, врятував моє життя, - усміхнулась дівчина. 
-Завжди до Ваших послуг, зачини  двері. 

Неділя пройшла на диво тихо, ніхто не дзвонив і не турбував. Лише кілька повідомлень - питань від Ліни та Олега про самопочуття. Влад навіть і не думав проявлятись і це заспокоювало дівчину, вона не хотіла більше з ним говорити чи перетинатись. Джек грів ноги господарки, та був чемним котиком усі вихідні, а коли дівчина заснула перемістився вище та ліг біля грудей. Пухнасте чудо підтримувало господарку та підіймало настрій, як б погано їй не було.  

Ранок почався чудово, дівчина встигла нафарбуватись, зробити зачіску та виглядала чарівно. Здавалось, ось початок нового життя. Та її чекав неприємний сюрприз. 

-Привіт, кохана. 
-Влад? Що ти тут робиш? 
-Я хочу поговорити з тобою. 
-Я не хочу. 
-Мене це не цікавить. Ти повинна мене вислухати. 
-Перестань, зникни з мого життя, - починала злитись дівчина, їй зовсім не подобався тон яким говорив хлопець, він лякав її. -Я сумував за тобою. 
-Тому не писав, не дзвонив і не намагався ніяк зв’язатись. Дуже помітно як ти сумував. Я поспішаю.  
-Знаєш, ти сама винна, не треба було морозити, у тебе завжди головним були навчання і робота, ваша дурнувата суперечка. Мені було сумно, хотілось пригод, емоцій. Сергій казав, що ніхто ніколи не дізнається, - Влад вирішив, що “найкращий захист - напад”, його крик було чутно на всю автостоянку. 
-Дійсно, ти вирішив послухати слова Сергія, він ж в цьому професіонал. Не своє серце, яке має кричати зупинись, не свій розум, а просто слова друга. Мені дуже приємно, що думки про мене не завадили тобі думати про іншу. Звинуватити мене це найгірша твоя ідея.  
-Мені просто хотілось розваг. Я кохаю тебе, не руйнуй все. Я сподіваюсь, що ти подумаєш і приймеш правильне рішення. 
-Ти серйозно зараз? Ти кажеш не руйнувати все мені? Про яке рішення ти говориш? Рішення зрадити було твоїм. Рішення зробити приємно комусь, але не мені, було твоїм. Рішення поїхати у “відрядження” - “вже і зараз” - твоє. Вибір просити і кидати фото інтимного характеру - твій. Рішення поїхати з незнайомкою на каву - твоє. У виборі посидіти з кимось, проти забрати мене - переміг "хтось" , а не я. І взагалі чим ти думав коли робив пропозицію з’їхатись? “Дурний був” - ти сам це писав. Чомусь тоді ти не думав про мене, ти думав про іншу. Чомусь, коли ти їхав на каву, про вибір не думав. Якщо ні, то це уже не мої проблеми. Тому роби те, що вважаєш за потрібне, а я, як завжди, почекаю. Вирішувати я нічого не буду Хотілось бути за стіною, а вийшло, що стіна між нами. Я не можу більше виправдовувати твої дії. Не можу більше зважати на про кожен свій крок з думкою про те, що тебе щось може підштовхнути на зраду. Не можу думати про те, з ким і коли ти говориш чи переписуєшся. Не можу думати про те, коли і з ким ти знаходишся, гуляєш. Найголовніше не можу більше вірити тобі. Не можу більше переживати за те, де, з ким, коли ти був, є, будеш.  
-Послухай мене. Я знаю що зробив не правильно, знаю що дурний. Це було лише пару ночей, нічого більше. Я знаю що тут я не правий, я не заперечую. Дай мені шанс і я обіцяю більше такого не буде. Ніяких більше сайтів знайомств, переписок і запрошень на каву, побачень чи поганих слів про тебе. Мені не потрібні вони, мені потрібна ти. 
-Я не вірю тобі, не можу, - тихо, ледь чутно відповіла дівчина, їй було настільки боляче, що говорити уже не було сил. Хотілось тільки забутись. Алкоголь, сигарети, інша людина, уже все одно. Біль розривав її на частини. Наче серце розбилось на частини, які зробили рани у середині, усе наче пекло.  І думки були не тільки про Влада, - тобі потрібно забути мій номер, місце моєї роботи чи дому, мене, я не хочу більше тебе бачити. 
-Ти нікуди не підеш, - закричав Влад та міцно стиснув руку дівчини, але на щастя з’явився головний ворог, який перетворився на героя. 
-Відпусти її і відійди, - сказав спокійно Віктор. 
-Не лізь, - відповів Влад, він навіть не повернув голову в бік чоловіка, лише сильніше стиснув руку дівчини. 
-Відпусти, мені боляче, - сказала Роні зі сльозами на очах. 
-Тікай в офіс, я розберусь, - сказав Віктор після удару нанесеного Владу і дівчина побігла, наче від свого найбільшого страху, не оглядаючись назад. 
Вона не хотіла думати, що Віктор може зробити з Владом, їй було байдуже на те чи він постраждає. Але Віктор не завжди буде поряд, їй треба навчитись захищатись самій, адже ця ситуація застала її зненацька. Хочеш дізнатись людину справжньою? Розійдись з нею. Лише в такі моменти люди показують справжнє обличчя.