Глава 16

Роні сиділа на підлозі біля шафи і дивилася на речі, які належали Владу. Вона акуратно складала їх в картонну коробку, ніби разом із ними позбавлялась спогадів. “Ця футболка більше не пахне ним,” – подумала вона, підносячи її до обличчя, – “або я просто більше не хочу цього відчувати.” 

На полиці лежала книга, яку він так і не дочитав. Роні взяла її в руки і кинула книгу у коробку. Кожна річ нагадувала їй про нього і про те, що він зрадив її довіру. І хоча складати все це було важко, вона відчувала, що це допоможе їй рухатися далі. Роні взяла його стару шкіряну куртку, ту саму, яку він часто носив. Вона задумалась на секунду, а потім просто кинула її в коробку разом із іншими речами. Її очі наповнилися сльозами, але вона швидко заспокоїлась. “Він цього точно не вартий,” – тихо сказала вона сама собі. На столі стояли його парфуми. Раніше вона любила цей запах, а тепер він викликав лише роздратування. Вона взяла флакон і теж кинула його в коробку. 

Вона взяла ведмедика і каблучку, які Влад надсилав кур’єром, але на мить задумалась. Влад ні разу не звернув увагу на свої ж подарунки, ніколи не уточнював що це він і почерк наче не його. Можливо, це не його подарунки, адже він зовсім не прискіпливий до деталей, а подарунки, наче підбирались саме для неї. Він навіть не може запам'ятати, яку каву п'є дівчина. Роні зрозуміла, абсолютно всі доставки, це швидше за все не він. Тому дівчина зателефонувала на гарячу лінію компанії доставки: 

-Доброго дня, я б хотіла дізнатись хто надсилав анонімні подарунки.  
-Доброго дня, на жаль ми не можемо цього зробити, - мило відповіла дівчина. 
-Мені зрадив хлопець, але у мене є підозра що це не його подарунки, можете подивитись номер замовника чи ім'я? Це дуже важливо. Адже якщо це не він, не хочу викидати всі речі, хочу знайти цю людину.  
-Розумію Вас, але на жаль це конфіденційна інформація. Знаєте... я можу Вам допомогти іншим чином. Якщо ви скажете номер зрадника та ім'я, я скажу чи це він, - запропонувала дівчина, жіноча солідарність не дозволила відмовити.  
-Я Вас втішу. Це не він. У вас таємний шанувальник, адже бачу доставок було багато.  
-Дякую Вам. Ви врятували мене і багато цінних для мене речей, - щиро подякувала дівчина. 

Цікаво, хто цей таємний шанувальник, що так влучно надсилав доставки, але зараз було не до цього. Роні обов’язково подумає про це, але точно не сьогодні. Справді було приємно що це не Влад, що є людина, яка так добре її знає та розуміє. Коли все було складено, Роні поставила останню коробку біля дверей. Її кімната здавалася порожньою, але водночас у ній стало легше дихати. 

Вона відчинила вікно, впускаючи свіже, морозне повітря, почав пролітати сніг. “Так пахне свобода,” – подумала вона. Її телефон завібрував – він писав: “Роні, поговоримо?” Вона подивилася на повідомлення, але не відповіла. Просто видалила його і вимкнула телефон. Потім Роні озирнулась на свою кімнату. Вона виглядала по-іншому – просторою і вільною. Це більше не місце, де живуть спогади, це її простір. Підійшла до дзеркала, подивилася на себе. “Я стану сильнішою,” – подумала вона. 

Роні усміхнулася, цього разу по-справжньому. А потім пішла на кухню робити какао. Завтра почнеться її нове життя наповнене роботою і лише роботою. Це не лише мрія, це ціль і вона її отримає.  

Зранку в двері постукали, Роні передала коробки з кур'єру та назавжди попрощалась з Владом, або так лише думала. Зібравшись на роботу дівчина написала останнє повідомлення колишньому, після чого заблокувала його. В повідомленні йшлося: "Речі на пошті забереш, бачити тебе не бажаю. Підійдеш - матимеш проблеми". Роні рідко просила про допомогу батька, старалась бути самостійною, але цього разу вона обов’язково скористається можливістю. 

Екзамени дівчина здала на відмінно, тому могла сконцентруватись на роботі. На вулиці з кожним днем ставало все холодніше і холодніше, як і на душі в Роні. Дерева стали зовсім сухими, небо останні кілька днів було затягнуте сірими хмарами, а про теплу осінь нагадували лише залишки зеленої трави. Вероніка роздумувала над останніми подіями в житті. Влад так і не телефонував, не з'являвся, Віктор наче уникав дівчину: завдання усі приходили на пошту, в кабінеті двері були завжди зачинені, вся комунікація закінчувалась листуванням файлами. Але єдине, що радувало дівчину це те, що не було виправлень. Віктору наче було все одно, на їх розмову, на їх суперечку, на неї саму. І це дуже ранило Роні. Але це допомогло їй повністю сконцентруватись на роботі. 

Так пройшов тиждень, Ліна зовсім не впізнавала подругу, яка не відповідала на дзвінки і нічого не пояснювала уже тиждень.  Тому вони з Володимиром вирішили підтримати дівчину.  

-Привіт, - сказала Ангеліна у телефон. 
-Привіт, - відповів Володимир, - щось трапилось? 
-Як тобі ідея трішки розважитись з Роні, допомогти їй. А то мені боляче бачити її такою. 
-Гарна ідея. Давай до мене всіх запросимо. Давно не бачились з Олегом і Наталею, можна їх покликати. Ну і куди без Віктора, він її трішки розрухає, понервує. 
-О так, я навіть не сумніваюся у його силах, - засміялась Ліна. 
-Тоді я всіх запрошу, твоє завдання лише вмовити Роні прийти, я чомусь впевнений, що це буде зовсім не просто. 
-Маю надію, що все вийде. Дякую тобі за допомогу, це дуже цінно для мене. 
-Радий тобі допомогти. Тоді зустрічаємось о 18:00. Все буде готово. Папа, - відповів чоловік та виклик завершився, залишаючи Ліну в роздумах, як переконати подругу, якій вона одразу зателефонувала.  
-Привіт, я маю чудову пропозицію, - промовила Ліна, як тільки почула що розмову розпочато.  
-Привіт, пробач, в мене багато роботи. Якщо ти не проти, давай про чудові пропозиції поговоримо через тиждень? 
-Роні, не потрібно закриватись від нас, ми переживаємо про тебе. Робота не допоможе тобі, ти ж знаєш це краще ніж я. Відпочиньмо сьогодні, а завтра, я обіцяю відпустити тебе на  твою улюблену роботу.  
-У мене немає часу, важливий проект, - Роні продовжувала сперечатись.  
-Вероніко, я знаю тебе занадто добре. Ти просто хочеш забути Влада занурившись у роботу, але це не допоможе.  
-Це не... Гаразд, хай буде так як ти кажеш, я не хочу з тобою сваритись. Не хочу бачити зараз нікого. Мені боляче, - відповіла Роні, хоч і переживала вона зовсім не через Влада, але зізнатись не могла,  навіть собі.  
-Якщо не хочеш сваритись, тоді всі чекають тебе у Вови, о 18:00. Хочеш я приїду до тебе швидше.  
-Ти вже казала Олегу? Чи він ще нічого не знає?  
-Ні, я не казала йому. Крім мене і Володі не знає ніхто. 
-Ще Віктор знає. Він як раз приїжджав документи віддати, коли я дізналась.  
-Я не знала. Але дійсно, як я могла знати, якщо ти цілий тиждень мене ігнорувала? 
-Пробач мені. Просто все так незрозуміло. Приїдеш до мене швидше?  
-Я уже під твоїм під'їздом, так і знала що ти попросиш, - засміялась Ангеліна.  
-Ти - золото, а не подруга. Я скоро буду.  
-Я взяла запасні ключі від твоєї квартири, можна мені зайти?  
-Звісно, ти планувала мене примусово з квартири витягати?  
-Чесно? Так. Ми не залишимо тебе на самоті, - посміялась подруга. 
-Дякую. Якщо можеш, зроби каву, я скоро буду.  
-Ок. До зустрічі.  
-Бувай.