Глава 15

-Доброго ранку, вставай кохана, - сказав Влад дівчині. 
-Мммм, ще 5 хвилин і встаю, - промовила Роні. 
-Вероніка, тобі на екзамен, година залишилась, вставай. 
-Як година, - сон наче рукою зняло, дівчина за кілька секунд піднялась з ліжка та розплющила свої очі. 

     Весь вечір пара провела за розмовами та вибором куди поїхати, Роні хотіла в гори, а Влад у Рівне, в Тунель кохання. Заснули аж під ранок, що й стало причиною пізнього підйому, проте так і не змогли вирішити куди поїдуть. Дівчина не встигла повторити матеріал, тому по дорозі до університету перечитувала лекції. 

-Олександра Вікторівна, пробачте за спізнення, затори, - сказала дівчина заходячи в кабінет. 
-Доброго дня, Вероніко. Ти вчасно, заходь, - промовила викладачка, - підходьте по одному в порядку запису в журналі, тягніть білет та пишіть.  

Студенти по одному почали підходити, тягнули свої білети та сідали по місцях. Завдання були не важкі, всі любили цю викладачку, адже вона не давала теоретичні питання, а лише задачі. Додатково могла запитати, але вимагала лише коротку відповідь своїми словами, а не визубрений на пам’ять матеріал, який студенти так і не зрозуміють.  

-Русланчику, тобі ставлю автоматом 5, можеш йти додому, побачимось у наступному семестрі. 
-Дякую, до зустрічі, - відповів одногрупник Ніки, а студенти з надією чекали почути те ж, Роні навіть не надіялась, адже у неї не виходило 5. 
-Підходьте далі, - сказала викладачка. 

І знову студенти один за одним отримували свої завдання з надією закінчити швидше і їхати додому чи на роботу. Дівчина згадувала всі задачі та не одразу зрозуміла що вже її черга: 
-Вероніко,підходь. 
-Пробачте, ніяк не можу прокинутись. 
-Ти гарно захистила останні проекти, хоч твої оцінки не всі ідеальні, але ставлю тобі 5. Надіюсь на твою допомогу в наступному семестрі.  

Дівчина задоволена вийшла з університету та одразу зателефонувала хлопцю: 
-Алло, щось трапилось? – запитав Влад. 
-Ні, я уже вийшла, мене врятував останній проект, мені поставили 5 автоматом, тільки прийшлось чекати своєї черги, надіюсь ти не далеко від’їхав.  
-Та вже трішки далеко, зможеш добратись сама додому чи з Ангеліною пройтись, в кафе чи на фільм. 
-Хотіла на мультик один сходити з тобою, але так і бути, запрошу Ангеліну, зачекаю її і підемо. Надіюсь вона не довго буде. 
-Домовились, звільнюсь – зателефоную, я постараюсь не довго.  
-Добре, папа, чекатиму дзвінка.  

Дівчина написала подрузі, як раптом її наздогнав Святослав, який отримав теж залік автоматом: 
-Які плани на сьогодні? 
-Планую на мультфільм з Ліною сходити, бажаєш приєднатись? 
-Я за, вона скоро має бути? – запитав хлопець та почувся звук сповіщення. 
-Як раз написала, що через двадцять хвилин буде. 
-Прекрасно, тоді пропоную взяти теплого чаю поки чекаємо. 
-Згідна, а то я вже замерзла. 

Друзі взяли чай та коли вже допивали вийшла Ангеліна: 
-Хелоу, я здала, - радісно промовила дівчина.  
-Привіт, в мене пропозиція, ходімо на мультфільм, - сказала Вероніка. 
-В мене вільний цілий день так що я вся ваша, - посміялась Ліна.  
-Не гаймо часу, поїхали, - промовив Святослав.  

Весь вечір дівчина провела у колі друзів, Влад так і не зателефонував, тому дівчина викликала таксі: 
-Привіт, не очікувала тебе побачити. 
-Привіт, Вероніко, могла і так подзвонити – сказав Андрій. 
-Щось навіть не подумала. Літаю у думках, хлопець повинен був забрати мене, але не відповідає.  
-Можливо щось трапилось, він приїде і пояснить, чоловічі справи, - посміявся чоловік. 
-Можливо і так, адресу пам’ятаєш? 
-Тебе важко забути, тому так, пам’ятаю, - сказав чоловік і рушив.  
-Дякую за доставку до дому і за підтримку. 
-Нема за що, гарного вечора. 
-Дякую, тобі теж, гарних клієнтів. 
-Дякую, бувай, - відповів чоловік і машина зникла за поворотом. 

Світло вдома не світилось, отже Влада ще не було, телефон був вимкнений, підозри залазили у голову дівчини, але вона вирішила не думати про  це. Вероніка чекаючи Влада готувалась до екзамену, який уже зовсім скоро, так дівчина просиділа до ранку, як раптом засинаючи почула звук дверей що відкрились.  

-Привіт, котику, чому не спиш? 
-Ти серйозно? Обіцяв зателефонувати і вимкнув телефон, зник. 
-Пробач, що змусив тебе хвилюватися, мене терміново викликали на роботу, стався збій і копії були лише в мене. І то не виправлений договір який ми сьогодні маємо підписувати.  
-Та ну, я повинна у це повірити? 
-Це правда, пробач мені. Кохаю тебе, - хлопець вирішив перемикнути увагу, але вдавалось йому це погано. 
-Не вийде, поясниш нормально де ти був? 
-Я ж кажу, на роботі, що ти ще хочеш почути? – почав підвищувати голос Владислав. 
-Добре, нехай, - дівчина все одно дізнається, інтуїція її рідко підводила.  

Пара лягла спати, дівчина, яка образилась на хлопця відвернулась в інший бік, щось точно було не так. Хлопець так і не зміг заснути, він не знав як перепросити за цю ситуацію, тому дочекавшись ранку, встав з ліжка, замовив букет квітів, яку доставка привезла лише за годину, приготував круасани, які Вероніка так любила та чекав поки дівчина прокинеться. Але через насичений день та не менш насичену ніч  так і не прокидалась.  

-Роні, прокидайся, - вирішив розбудити дівчину Владислав. 
-Доброго ранку, - незадоволено промовила дівчина. 
-Це сніданок, - подав хлопець круасани та какао дівчині, - а це теж тобі. 
-Квіти, як мило, але я не хочу зараз з тобою розмовляти, - дівчині справді було боляче розуміти, що хлопець може її обманювати, а квіти наче вибачення за те, що затримала його не робота, а щось зовсім інше. Чи хтось. Через власні дії дівчина зовсім не вірила у щирість Влада.  

-Роні, пробач мені, я обов’язково попереджатиму наступного разу, - знову вибачився хлопець.  
-Це не допоможе, минуле це не змінить. Дякую за сніданок, але я поспішаю, викликали на роботу, теж колапс, -так, дівчина збрехала, але вона не хотіла бачити Влада сьогодні. 
-Я чекатиму вдома, до зустрічі.