Глава 12

Ранок розпочався для дівчини зовсім незвично - дуже холодно, самотньо та гучно. На вулиці була гроза. Дощ наче стіна, нічого неможливо було розгледіти, сильний вітер, який наче зривав дах. Розпочинався останній місяць осені. Те саме було у Роні на душі, єдине що гріло - кіт і думка, що вона не зовсім сама. Її турбувала недосказаність зі сторони брата, чому він приховав поїздку, чому погодився знаючи про конфлікт. Взявши телефон, одразу написала Владу: “Доброго ранку, коханий. Щасти у новому колективі.”. Так і не дочекавшись відповіді, дівчина сіла за роботу, адже сьогодні дівчина не поспішала, їй швидше хотілось закінчити з дизайном. Уже коли дівчина зібралась на роботу задзвонив телефон. “Брат” - ось хто телефонував дівчині. Зовсім не хотілось підіймати трубку, але дівчина вирішила вирішити конфлікт по дорослому.

-Привіт, - промовила дівчина, - як вихідні?
-Привіт. Та нічого цікавого. У тебе як?
-Я прекрасно знаю де ти був і з ким. Для чого ти збрехав?
-Я знаю про ваш конфлікт, але, як на мене, він гарний друг.
-Ти міг мені сказати, а не брехати. Я б зрозуміла, але зараз мені дуже боляче та не приємно.
-Пробач, можливо погуляємо десь? Знаю, що Влад поїхав, тобі напевно сумно.
-Можливо, ввечері тобі зателефоную.
-Добре, чекатиму на дзвінок.

Уже з гарним настроєм дівчина поспішила на роботу, по дорозі забігла за улюбленим какао та печивом. Її чекав гарний день, головне не перетнутись з Віктором, адже нового конфлікту точно не вийде уникнути.

І дійсно, дівчина закінчила звіт, доробила ще кілька деталей у проекті, хоч замовники не просили, але дівчині здалось це ідеальним, написала замовниці, щоб уточнити ці зміни, на що та погодилась та надіслала Віктору. Уже через кілька хвилин лист був прочитаний.

Почувся стукіт у двері.

-Я на тему нових виправлень та додатків у проекті.
-Так, уважно слухаю Вас,- відповіла дівчина Віктору.
-Ти розумієш, що це абсолютно неприйнятно?

-З чого ти це взяв?
-Я чув що хотіли замовники, це зовсім не те, не для них. Ти знаєш, що від цього залежить наша репутація перед клієнтами?

-Я знаю, шефе,- з сарказмом відповіла дівчина, - але ти теж не дав мені жодної підтримки. Ти завантажив мене роботою, яку ми мали б робити разом, як команда.
-Не перекручуй, Ніка. Ти просто не вмієш ефективно працювати під тиском. Ти не маєш потрібних навичок і кваліфікації для цієї посади.
-Та ти що. Хочеш розкажу веселу історію? Я перед тим як надіслати такому прекрасному шефу уточнення, запитала у замовників, і о чудо, їм надзвичайно сподобалось, - весь сарказм в голосі перейшов у злість.

Дівчина замислилась, і як вона могла з ним працювати та спілкуватись без сварок, як не помічала його справжню сутність.
-Знайшлась мені тут розумничка, ось побачиш, на зустрічі, вони скажуть що все погано, і першим про це дізнається Ігор Миколайович, ти назавжди залишишся лише бухгалтером в нашій компанії після такого провалу.
-Йди вже геть, не псуй настрій, навчись спершу цікавитись чи узгоджено з замовниками, а потім накидайся з претензіями, - крикнула дівчина не стримавши гніву, після чого чоловік вийшов з кабінету.

Понеділок був зіпсований, але Олег уже чекав дівчину, щоб підняти їй настрій та врятувати тиждень дівчині, яка вірила у те, який понеділок - такий і цілий тиждень. Брат з сестрою весело провели час: обговорили спілкування Олега та Віктора, навчання дівчини, страх перед здачею екзаменів, сварка з Віктором. Нарешті Олег дізнався деталі сварки, які його так цікавити, проте не зміг вибрати сторону.

-Для мене Віктор хороший друг, я не розумію чому він так себе поводить з тобою.

-Я й сама не знаю. Ми колись гарно спілкувались, але зараз все змінилось. Він наче інша людина.

-Можливо боїться конкуренції? Не думала про це?

-Зовсім ні, з чуток знаю що компанія має розширюватись, будуть шукати ще одного дизайнера на рівні з ним. Та і мені далеко до його робіт, якщо чесно.

-Тоді не знаю в чому може критись причина його поведінки. Бо зі мною він приязний, вміє вислухати та допомогти.

-Не хочу в цьому розбиратись. Давай краще змінимо тему. Як Наталя, чому не з нами?

-Вона на роботі сьогодні, все добре.

-Я уже злякалася. Думала у вас щось трапилось.

-Ні. У нас все чудово.

-Пропоную взяти каву і заїхати до Наталі, їй буде приємно. А потім прогуляємось ще десь.

-Гарна ідея. Поїхали.

Ніка та Олег вирушили у міні подорож через половину міста. Веселились по дорозі, дуркували, наче діти. Дівчина навіть забула про те, що Влад давно не виходив на зв'язок, але як тільки вони під'їхали до роботи Наталі, Роні відчула вібрацію від телефона.

-Ти іди, а я поговорю з Владом і приєднаюсь.

-Добре. Чекатиму тебе всередині.

-Привіт, - відповіла дівчина.

-Пробач, що не дзвонив. Дуже багато роботи.

-Нічого, я все розумію. Ти як?

-Все добре, а ти там не сумуєш?

-Олег не дає.

-Ви вирішили зустрітись і обговорити їх поїздку з Віктором?

-Так. Трішки погуляли, заїхали до Наталі на роботу.

-Це прекрасно. Відпочивай. А я мушу бігти, ще одне завдання не закрито. Завтра зателефоную. -Добре, тоді до завтра. Гарної тобі ночі.

-Дякую, тобі теж. Дівчина ще перевірила сповіщення, і як виявилось не дарма. Замовники вирішили додати де кілька деталей.

Полистувавшись із замовницею, Роні зайшла до пари.

-Привіт, як справи?

-Тяжко, кави як раз не вистачало. Олег сказав що це твоя ідея, дякую.

-Та нема за що. Щаслива допомогти.

Ще трішки посидівши друзі вирушили додому. Олег пропонував переночувати у них, але Ніка вирішила відмовитись.

-Знаю як ми переночуємо. А в мене важкий тиждень, хочу встигнути все зробити, бо ще навчання.

-Дуже шкода, тоді папа. Ще зустрінемось на тижні, у мене п'ятниця вихідний, я не дам тобі сумувати, - сказала Наталя.

-Обов'язково, до зустрічі.

Дівчина вийшла на своїй зупинці. Та вирішила трішки прогулятись біля дому. Зовсім не хотілось йти туди.

-Привіт. А що ти тут сама робиш? - нізвідки взявся Святослав.

-Гуляю.

-О, а давай я з тобою погуляю, візьмемо каву, а можливо ще щось міцніше і продовжимо у мене.

-Ні, дякую. У мене є хлопець.

-Він нічого не дізнається. Не переймайся.

-Відчепись уже від мене, нагулялась, краще піду додому, папа, - викрикнула дівчина та швидко пішла до під'їзду.

Їй зовсім не хотілось контактувати з ним. Здалось наче перше враження про хлопця було оманливим. Тобі він був милий, цікавий, а зараз став пихатим самовпевненим придурком.

Так і закінчився день для дівчини. Завтра вона переробить проект, та до кінця тижня завершить його, і зможе спокійно претендувати на посаду ще одного дизайнера компанії. Уже зовсім скоро вона наблизиться до своєї мети, потрібно тільки бездоганно доробити замовлення.

Дівчина вірить у свої сили!

Тиждень тягнувся дуже довго. Перепалки з Віктором, знецінення роботи дівчини, невдача з одним з елементів у замовленні. Хоч був лише четвер, але дівчина опускала руки. Хотілось вихідних та відпочити. Весь бойовий настрій понеділка зник. Наче його і не було. Підтримки від Влада не було, він з'являвся на зв'язку двічі на день по кілька хвилин, Ангеліна теж наче пропала, не підносила телефон та не відписувала на повідомлення. Але коли Віктор сказав що Володимир теж пропав, пазл зіставився. Ангеліна любила різко все міняти, незаплановані подорожі - це її стиль.

-Завтра уже п'ятниця, нарешті відпочину, - промовила дівчина сама до себе.

-Мрій, - почула чоловічий голос та налякалась.

-Що ти тут робиш, я не помітила як ти зайшов.

-Прийшов тобі сказати, що у понеділок замовників не буде, вони будуть завтра. Тому закінчуй все до завтра.

-У мене плани були на вихідні, тому все закінчено.

-Давай подивлюсь, - сказав Віктор та зсунув дівчину з крісла.

-Я б надіслала Вам на пошту, - зло відповіла дівчина.-

Не викай мені тут, не будь сукою.

-Ти щось плутаєш. Не я ходжу і розказую який ти поганий. Тому не зачіпай мій комп'ютер. Я все скину. Я поспішаю додому.

-Я підвезу тебе, не...

-Не потрібні мені твої подачки. Просто дай мені закінчити і піти дому, - перебила дівчина, не давши чоловіку договорити.

-Почекай декілька хвилин і я тебе підвезу. Нема чого поспішати, Влад все одно не дома.

-А звідки ти знаєш?

-Бачив його, сказав що має багато роботи сьогодні та швидше за все ночуватиме на роботі.

-Для чого ти знову починаєш?

-Що починаю? Я просто перевірю і ми поїдемо. Не роби з цього трагедії. Поки ти доїдеш маршруткою, витратиш більше часу.

-Влад в іншому місті. Ти не міг його бачити.

-Добре. Хай буде так, мені наснилось. Не нервуй лише.

-Дивись уже і поїхали. Я не маю бажання проводити з тобою стільки часу.

-Боїшся мене?

-Зовсім ні, ненавиджу, - зі злою посмішкою говорила Роні. Чоловік вперше бачив її настільки злою і холодною.

-Тобі не здається що нам пора поговорити?

-Ні. Нам нема про що говорити. Закриєш кабінет, ключі залишиш в охорони. Я пішла.

-Знову тікаєш від мене, самій не смішно? - дівчина уже хотіла відкривати двері, але потягнувши за ручку зрозуміла що вони зачинені.

-Це знову твої жарти?

-Ні. Можливо щось з замком. Зараз додивлюсь проект і спробую щось придумати.

-Мені потрібно вже. Як ти цього не розумієш, - прокричала дівчина у якої ще трішки і почнеться панічна атака. Вона боялась закритих маленьких приміщень. Особливо коли розуміла, що не зможе по бажанню вийти.

-З тобою все добре? Ти бліда.

-Ні, не все добре. Відчини вікно, мені страшно.

-Боїшся зачинених приміщень?

-Дуже, - пошепки промовила дівчина. Повітря не вистачало, ставало жарко, відчуття наче серце ось-ось вистрибне з грудей. З її очей полились сльози. Вмить чоловік побачив стан дівчини та зрозумів що це.

-Присядь на підлогу, я тобі допоможу, - сказав чоловік і сів разом з дівчиною на підлогу, схрестив руки Роні на грудях та обняв, - я тут, я біля тебе.

-Мені важко дихати

-Вдихай повільно і затримай дихання. Видихай і знову затримуй, - він дихав разом з нею, знову проживав те що і кілька років тому.

-Мені уже краще, дякую, - промовила Роні, - звідки ти знаєш як з цим справлялись?

-Колись розкажу, - клацнув по носі дівчини та усміхнувся.

-Давай вийдемо звідси.

-Дай мені ще хвильку, тут все ніби добре, - чоловік був у гарному настрої, але Ніку це насторожувало. Знову її чекали емоційні гойдалки.

-Добре, зачекаю.

Як і обіцяв Віктор, він швидко справився. Усе знову було бездоганно, але Віктор знайшов що підправити та в цей раз дівчина навіть зрозуміла чому так, та вперше за довгий час погодилась з правками.

-Можливо проведемо вечір разом? Покличемо всіх?
-Гарна ідея, - вирішила підтримати Роні Віктора, попри вдячність вона була зла на нього і в цей раз буде обережна. Чи тільки так думала?

Віктор подзвонив Олегу та Володимиру, Роні - Ангеліні та Наталі. Домовились, що хлопці беруть по пляшці алкоголю, а дівчатка закуску. Віктор з Роні заїхали за 3 піцами та 2 пляшками алкоголю, він ніколи не буде зайвим.

Та чомусь через годину нікого ще не було.
-Ната, де ти, де Олег?
-Привіт, пробач, ми сьогодні не зможемо. В Олега проект новий, термінове завдання, а я залишусь з ним - допоможу.
-Добре тоді, іншим разом.
-Гарно вам провести час.

Наступним на черзі був дзвінок Ангеліні.

-Подруго, ти де? 2 пляшки вина уже тебе чекають, хоча половину ми вже з Віктором допили.
-Тут така справа. Я сьогодні трішки зайнята. До мене дехто приїхав, завтра при зустрічі, сьогодні без мене. Бувай.

-Ангеліна вибила нічого не пояснивши, але її не буде, як і Олега з Натою. Що там Володя?

-Написав що зайнятий. Пропоную не втрачати час та гарно відпочити. Ти заслужила на відпочинок, непогана робота.
-Гаразд, то ти погоджуєшся що я гарно працюю і скоро тебе наздожену?
-Навіть не мрій, ти програєш, але давай сьогодні забудемо про роботу.
-Домовились. Сьогодні про все, лиш не про роботу.

Так вони провели декілька годин разом, розмовляючи про все на світі. Дівчині було цікаво з ним, як і йому з нею.

-Чому ти завжди робиш все по-своєму? Нікого не слухаєш! - сказав Віктор.
-Ой, вибач, що я не підкорююсь твоєму королівському наказу. Може, мені ще кланятися, коли ти поруч?
- Якби ти хоча б раз прислухався до мене, ми б давно вирішили цю проблему.
- А ти така впевнена, що знаєш усе краще за всіх?
-Так! Бо я не думаю лише про себе!
-О, правда? А може, ти просто не можеш визнати, що тобі подобаються наші сварки?
-Що?! Це взагалі тут до чого?
-Та до всього. Ти ж знаєш, що ми з тобою далеко не просто вороги.
-Ти взагалі нестерпний…
-Але ти не можеш без мене, і ти це знаєш. І це тобі теж подобається, - сказав Віктор та провів рукою по щоці дівчини.
-Давай не будем переходити межу? - запитала дівчина.
-Мені надоїло чекати, мріяти. Ти ж теж цього хочеш.
І дівчина відпустила ситуацію з-під свого контролю. Зраджували їй, тепер вона. Здається все чесно. Та і хто згадає це завтра? Завжди можна зробити вигляд що нічого не було. Роні надіялась не згадати це завтра, а Віктор намагатиметься не забути. Запам’ятати кожен погляд, стогін, вдих та видих, ловив кожне слово, але завтра він теж удасть наче нічого не сталось, щоб не відштовхнути дівчину. У нього свої плани на неї, але про це вона поки що не дізнається. Сьогодні це їх вечір і ніч, час забути про правила і жити тим, що дійсно має значення в цю секунду.

Зранку чоловік купив какао та мафіни, які так любила дівчина, і він про це знав.

Чоловік розбудив її та не поцілунком, як би хотілось, але все ж. Спершу дівчина нічого не зрозуміла, але коли повністю прокинулась, почула голос чоловіка котрий уже стояв у коридорі:
-Я йду, сьогодні зустріч з замовниками, не забудь про це. Кава на столі, дякую за прекрасний вечір та не менш прекрасну ніч.
-Я хотіла про це поговорити...
-Я все розумію, нічого не було, це помилка і всяке таке, - перебив чоловік.
-Дякую за розуміння, за ніч та за каву.
-Чекатиму на роботі, через три години будь на місці та надійся на свою перемогу, - з саркастичною усмішкою сказав Віктор.
-Не надіюсь, я впевнена. До кінця року ще два місяці, за цей час я обов’язково тебе наздожену та можливо підсиджу.
-О ні, маленька моя, - погладивши по голові сказав чоловік та додав, - ти не зможеш мене замінити, в цьому я впевнений.
-Побачимо, головне, що я на своєму шляху і рухаюсь у правильному напрямку, до зустрічі, - промовила дівчина у слід хлопцю.

Їй тепер потрібно розібратись з собою. Чи хоче вона продовжувати ці стосунки без обов’язків, чи це було всього на один раз.

Її тривожили стосунки з Владом чи завершувати їх. Все важко та водночас легко, дівчина наче перезавантажилась і цей стан їй починав подобатись.

P.S. Ця глава присвячується пам'яті людини, чия втрата залишає невиправну пустоту в моєму серці. Твоя душа завжди буде жити серед нас. Дуже шкода, що ти ніколи не прочитаєш жодного з написаних мною рядків.
Навіть коли важко перенести біль втрати, пам'ятайте що за вами наглядають, ведуть по вірному шляху, та тримають за вас кулачки. Не здавайтесь, йдіть до своєї мети.