Глава 5

Сьогодні перший день стажування, хоч насправді для Вероніки зовсім і не перший, уже як півтора року дівчина допомагає Віктору, і нарешті це почало приносити якийсь результат. Дівчина була здивована вчинком Віктора. Їй було дуже приємно, але водночас страшно, можливо це його план, щоб показати що вона нездара. Роні недовіряла йому після брехні з останнім замовником. 
 
-Привіт, ти готова стати стажисткою? - запитав Віктор. 
-Привіт, так, - дівчина не боялась ані трошки, уже як півтора роки вона стажистка, просто ніхто цього не знає. 
-Тоді чекаю через годину у мене в кабінеті, будемо вчитись. 
-До зустрічі, - відповіла дівчина та зайняла своє робоче місце. 
 
Вероніці вистачило цієї години, щоб доробити накладні та все перевірити, навіть трішки часу залишилось для того, щоб підлити вазони та помилуватись новим подарунком, який вона отримала зранку. Ледве відкривши очі зранку дівчина почула дзвінок у двері, зразу зрозуміла що це Влад або його подаруночок. Сьогодні її чекав маленький букет гіпсофіл і блокнот. Дівчина просто обожнювала блокноти, тому буде рада такому сюрпризу. Невеличкий, з мотиваційним надписом, саме те що треба. 
 
Узявши блокнот дівчина попрямувала в кабінет Віктора, увесь день вони провели разом. Чоловік навіть спробував кілька разів пожартувати, але дівчина вибудувала стіну. І дійсно, Віктор дав їй гарні знання та навіть завдання в темі, яку дівчина знала досконало, але як виявилось, лише так думала. Було дуже дивно, тому всю інформацію Вероніка перевірила кілька раз, все дійсно було так. Проте дівчина ніяк не могла повірити у щирість дій Віктора. 
 
Віктор на відмінно від дівчини відчував себе добре у ролі вчителя, йому це навіть подобалось. Він все одно не вірив що дівчина швидко все освоїть, тому і почав цю гру, щоб показати що вона не така вправна як себе вважає.  

Але чи так це? 

 І чоловіка це лякало, можливо він і помиляється й у цієї дівчини є ще щось крім таланту. Дійсно, він давно визнав її талант - завжди робити те що хоче клієнт, але інколи це було довго, інколи можна було краще, інколи трішки недопрацьовано. Хоч дівчина і попадала у ціль, але часто було якесь "але”. Чоловік чомусь вважав себе ідеальним в усьому, не тільки в роботі - Віктор був ідеальним сином, ідеальним керівником. Але насправді батькам було все одно, вони просто були щасливі, що син став самостійним так рано і можна приділити час собі. І Віктор прекрасно це розумів, але часто навідувався у батьківський дім з подарунками. На роботі старався подружитись з усіма, але його не вважали колегою, думали він просто пройде практику і все, але попри свій вік Віктор не здавався і зміг втілити в життя мрію, а чи вийде у Вероніки це зробити? 
 
Робочий день закінчився, Роні прийшла додому і з азартом взялась за завдання. Умова наче була проста, але використовуючи нові знання, дівчина не могла його зробити. Аж пізно вночі вона змогла завершити й задоволена заснула. 
 
На наступний день Роні здала роботу Віктору і він був приємно вражений. 
 
- Ти мене вразила, я не очікував що ти це зможеш зрозуміти й зробити. 
- Я ж казала що готова, маєш результат мого навчання. 
- Як тобі ідея пообідати разом? - запитав Віктор, невже вирішив згадати старі часи? 
- Можна, чекаю нової інформації та завдання, а поки маю справи, - підморгнувши сказала дівчина та попрямувала у свій кабінет. 
 
Заповнивши усі документи дівчина почула сповіщення “Привіт, чекаю в кафе офісу.” Думала він забув про обід, але ні прийдеться йти. 
 
-Привіт знову, - сказала Вероніка, для неї було дуже дивно хороше ставлення Віктора. Невже він може бути таким спокійним та адекватним? 
-Я взяв тобі какао та кекс, все ще пам’ятаю, - усміхнувся чоловік. 
-Дякую, це приємно. То коли продовження “стажування”? - все ніяк вона не могла змиритись з цією назвою. 
-Після обіду маю зустріч, одразу після неї зайду до тебе. 
 
Нові теми, нові знання, нові завдання. Дівчина усе літо виконувала все, хоч і не бездоганно, але дійсно старалась з усіх сил, рухаючись до своєї мети. Через кілька днів уже вересень, Роні склала екзамени на вступ, та вчилась. Залишилось лише чотири місяці до кінця суперечки, Вероніка впевнена в перемозі, Віктор же навпаки, думає що нічого не вийде. Хоч вона і робить все, але інколи трішки не так, наче літає у хмарах. І дійсно, дівчина літала у хмарах, кожен тиждень були маленькі подарунки від Влада: маленький ведмедик, її улюблені мафіни, кружка з її фото. Ці стосунки перейшли на новий рівень, рівень кохання. А ось стосунки з Віктором були незрозумілі - то похвала, то сварки, бо вона нездара. 
 
-Привіт, давно не бачились, зустріньмося? - Вероніка подзвонила Ангеліні. 
-Привітики, через 20 хв можу бути біля твого дому. 
-Я уже їду з роботи. Зачекаєш трішки? 
-Ок, зайду у магазин, що взяти. 
-Давай вино, фрукти й сир. 
-Невже наша мила дівчинка, перестала бути такою чемною, - сміючись сказала Ліна. 
-Щось у мене настрій не дуже, розкажу коли зустрінемось. 
 
Під’їжджаючи додому на очах дівчини стояли сльози, її знову образив Віктор, знову сказав що нічого у неї не виходить. Роні набридли ці сварки, вона уже хотіла здатись, наче він спеціально це робить, остання надія на подругу, адже Влад на такі сварки реагує дуже агресивно. 
 
-Я на місці, все купила, ти уже скоро будеш? 
-Так, уже тебе бачу, повернись, - відповіла Ніка та підбігла до подруги. 
-Я скучила, - обійнявши сказала Ангеліна, - а тепер ходи, розкажеш що знову сталось. Це Віктор так постарався? 
-Так, знову він, знову я зробила не так і взагалі дизайнером мені не бути. Ще учора розказував мені яка я талановита. Уже дістало, якщо чесно. 
-А що у нього на особистому? Може спермотоксикоз? - запитала Ангеліна сміючись. 
- Ха-ха, дуже смішно, мене це якось не цікавить. Ніби хтось там є, може посварились. Ти краще про Сергія розкажи, що у вас там, весілля скоро? 
-Не сміши, яке весілля, поки що ми на стадії вільних стосунків. Він мені нічого не обіцяв, як і я йому. У мене сьогодні побачення, так що я напишу, прикриєш, а то я не впевнена в ньому. А як там Влад? А то вони з Сергієм не спілкуються, через щось посварились. 
-Запитаю потім у Влада що сталось, у нас все добре. 
 
Увесь вечір дівчата обговорювали новини, усе що було цього літа: поїздка Ліни з Сергієм на відпочинок, практика в компанії Роні, навчання. Роні була впевнена що стосунки Ліни та Сергія дуже скоро перейдуть на новий рівень, хоч подруга і вважала їх вільними, але щось підказувало дівчині що це зовсім не так. Милі подарунки, спільні вихідні, подорожі - прояв кохання, а ніяк не стосунків без обов’язків. Уже збираючись додому Роні надійшло повідомлення: “Привіт, як справи? Можливо зустрінемось?”. 
 
-Влад написав, пропонує зустрітись. 
-То біжи, ще зустрінемось. 
-Обов’язково, тоді папа, - дівчата обійнялись та попрощались, а на Ніку сьогодні чекали приємні сюрпризи. 
 
-Привіт, довго ти тут? - запитала Вероніка у Влада. 
-Привіт, кілька хвилин. Та нічого, ви уже давно не бачились, ти зайнята навчанням була, вона Сергієм, - сміючись сказав Влад. 
-А що у вас з Сергієм сталось? Не хочеш мені розказати? 
-Та трішки посварились, нічого такого, скоро помиримось, - відповів Влад наче щось приховував, - поїхали до мене? 
-Давай, але спершу я хочу каву. 
-Тоді їдемо на каву, - цілуючи дівчину промовив хлопець. 
-Як у тебе справи на роботі? Що нового? 
-Та все добре, нарешті закінчив з усіма справами. Яку каву тобі брати? Американо твоє улюблене? 
-Так, бери американо, - усміхнулась дівчина та дуже здивувалась, вона ніколи не п’є американо, вона обожнює - какао чи капучино. Дівчині ніколи не подобався яскравий смак кави. Можливо Влад щось сплутав, але дівчина швидко про це забула та перемкнулась на нову домашню тваринку хлопця. 
 
-Коли ти встиг? - з радісною сказала дівчина, на порозі їх чекав золотистий ретривер, - як його звати? 
-Це дівчинка, Джекі, друг поїхав за кордон, просив приглядіти. 
-Я думала ти вирішив собі завести тваринку, а ти лише на перетримку. Дуже шкода, вона гарна. Джекі, ходи до мене, дай лапку, молодець, гарний песик, - Роні дуже любила тварин тому вся увага перейшла песику. 
-Ти ще не забула про мене? - привернути увагу на себе Влад. 
-Вибач, вона така мила, не можу відірватись. 
-Я підготував дещо, ходи зі мною. 
 
Усе було наче в романтичному фільмі. Пелюстки червоних троянд, які так не любила дівчина, бокали шампанського, ванна з пишною та ароматною піною, але це зовсім не те про що мріяла дівчина. Попри це Роні була вдячна, адже звідки було знати хлопцю про її бажання. Чомусь всі ці банальні речі подобались Ніці дуже рідко, лише в окремих випадках. 
 
-Це все для тебе, а то ти напружена останній час, прийшов час розслабитись, - підморгнувши сказав хлопець. 
-То давай розслабимось, - відповіла дівчина роздягаючись і пильно дивлячись в очі хлопця, у яких розгорався вогник. 
 
Ця ніч хоч і не була першою, але була особливою для дівчини. Саме зараз вона відчула що її кохають, що саме Влад її доля. У кожного свої недоліки і те, що він інколи щось забуває, зовсім не робить його поганим. Він старається, а це найголовніше. На роботу зовсім не хотілось вставати, хотілось ще трішки поніжитись у ліжку. 
 
-Можливо не підеш нікуди? Залишишся зі мною, проведемо ще трішки часу за розслабленням, йогою, - хитро подивився хлопець маючи на увазі дещо інше. 
- Я звісно не проти, але давай перенесемо на вечір наші заняття. А зараз мені час йти на роботу, у мене стажування. 
-Тебе підвезти? 
-Так було б прекрасно, ще встигну у душ. 
-Біжи у душ, з мене сніданок. 
 
Вероніка швидко прийняла ранковий душ, нафарбувалась та одяглась. Швидко поснідавши уже прямувала на вихід, коли її зупинив голос Влада: 
 
-Чекай, візьми ключі, я затримаюсь ввечері, але дуже хочу тебе побачити. 
-Я сьогодні постараюсь швидше закінчити, буду чекати тебе з вечерею. 
-Не треба, не напружуйся, я замовлю щось. 
-Ні, я сама хочу щось смачненьке приготувати, а потім мою напругу знімеш,- підморгнула дівчина. 
-Зрозумів тебе, - засміявся хлопець, - домовились. 
-Тоді до вечора, дякую що підвіз, - дівчина поцілувала хлопця та пішла в офіс. 
 
-Привіт. Ну як моє завдання? Тяжке було чи ти не зробила, бо була зайнята іншим, - саркастично запитав Віктор. Дівчина дійсно забула, але дуже надіялась зараз це зробити. 
-Звісно що виконала, зовсім не важке, закінчу звіт і прийду, - відповіла дівчина та швидко ринулась у кабінет та сіла за завдання. На щастя воно було не важке й уже через 2 години дівчина здавала Віктору проект. 
-Ну що, є трішки не відповідність, але досить непогано. Хоча таким темпом у тебе не вийде нічого до нового року і я виграю. 
-Зовсім ні, ти мене недооцінюєш, ще переплюну твої сподівання, от побачиш. 
-Тоді нехай щастить, охоче вірю, - посміявся Віктор, а дівчина вмить вибігла з кабінету. Вона просто ненавиділа цю сторону Віктора, він міг лише ображати її. 
 
Роні сиділа у кабінеті й почула стукіт: 
-Так, можете ввійти. 
-Привіт, тут тобі кур’єр передав, - сказала Ірина. 
-Дякую, дівчина узяла букет та пакуночок. 
 
Як мило, знову подарунок від Влада. У пакунку був браслет і підвіска до нього у формі серця білого кольору, дуже акуратне та миле. Дівчина одразу його одягла та подумала що Влад дійсно має гарний смак схожий на її. День підходив до кінця, дівчина збиралась в магазин, а потім до Влада. 
 
-Хочеш підвезу? - запропонував Віктор та знову налякав дівчину як і зранку. Як у нього виходить так тихо підкрадатись? 
-Не лякай, мені до магазину, тут не далеко. 
-Мені теж. 
-Ну тоді підвези, раз так. 
Дорогою до магазину, Віктор розказував дівчині про цікавих та дивних клієнтів, ділився цікавими та корисними курсами. Хоч він не вірить у дівчину, але допомагає їй. Це здавалось дивним Вероніці, але їй було приємно. Вона боялась, що їхня плідна співпраця поверне почуття назад, але цього не сталось. Її серце заполонив Влад. Підбираючи продукти дівчина і чоловік ходили разом, на диво їх смаки збігалися, але була лише одна відмінність - любов Віктора до морепродуктів. Дівчина на відмінно від чоловіка їх ненавиділа, або як він сказав: “Ти просто не вмієш їх готувати.” 
 
-Підкинеш мене до будинку? 
-Тобі додому? 
-Ні, до Влада. На Шевченка. 
-Вибач, мені в інший бік, можу підкинути до парку. 
-Буде прекрасно, ще трішки прогуляюсь. 
 
Роні прогулялась парком, останні теплі дні уже закінчувались, скоро почнуться дощі, та прийнялась до приготування вечері. Запечена картопелька з куркою та печерицями. Уже все було готово, дівчина накрила стіл, поставила бокали, вино. Та хлопця не було. Ні через годину, ні через дві, він не відповідав на телефон. Дівчина почала переживати. Близько дванадцятої, Вероніка уже збиралась додому та вирішила востаннє подзвонити хлопцю. Він підніс телефон та сказав що скоро приїде і все розповість. Злість дівчини просто неможливо було передати, але вона вирішила вислухати. 
 
-Ну привіт, я був у поліції та в лікарні, не злись, котику. 
-В лікарні? Що сталось? 
-Нічого такого, ти присідай, а я погрію їсти й розкажу.